Упродовж другої половини XIV - першої половини XV ст. вдосконалювалося землеробство. Поширювалося трипілля. Плуг витісняв у лісові смуги соху й рало.Селяни почали користуватися довгою косою; вирощували переважно жито, ячмінь, овес, пшеницю, гречку, горох тощо. Підвищення цін на м'ясо на європейських ринках спонукало шляхту до розведення у маєтках волів і корів; примножувалося поголів'я свиней. Розвивалися також городництво, садів ництво, бджільництво й рибальство.
Збільшувалася переробка деревини: виготовлялася велика кількість дьогтю, смоли, поташу, ванчосу (тонкі дошки). Розвинутими промислами були солеваріння (у Прикарпатті) та видобування руди (у Волині й Поліссі). Множилися ремесла. Так, на початку XVI ст. у містах налічувалося 150-200 ремісничих спеціальностей. Для регулювання виробництва і захисту власних інтересів ремісники об'єднувалися у самоврядні групи - цехи (спілки), діяльність яких визначалася спеціальними статутами. Їх очолювали старшини (цехмістри), що обиралися з-поміж найвпливо-віших майстрів. Підмайстри й учні у вирішенні цехових справ участі не брали. Перші цехи з'явилися наприкінці XIV ст. у Галичині та Закарпатті. Наприкінці XV ст. у Львові налічувалося вже 14 цехів. З цього часу вони виникають у містах Західного Поділля, Волині та Київщини. Займалися ремеслом і позацехові ремісники, котрих називали партачами.
В истории есть понятие "железный век", но это на самом деле не век, а более длинная эпоха. Она началась с того момента, когда люди научились выплавлять железо из руды, а не пользоваться одним лишь чистым железом, которое падало на землю в виде метеоритов. Считается, что впервые это изобретение сделано было в Малой Азии, на территории современной Турции, народами хеттов и халибов. Они использовали так называемый сыродутный процесс - строили небольшую, одноразовую глиняную печь, в которую загружали смесь руды и угля, а затем наддували эту печь с мехов. В печи происходила реакция, выделение железа и шлака. Шлак, как более легкоплавкое вещество, плавился и стекал через отверстие снизу печи, а внутри печи оставался губчатый комок железа - крица. Затем печь разламывали, крицу доставали и начинали ее ковать. В процессе ковки из крицы удалялись остатки невытекшего шлака, и она превращалась в компактную болванку металла, из которой уже можно было ковать различные изделия.
Считается, что первые сыродутные печи в Малой Азии были построены в XIII веке до нашей эры. Именно эту дату и следует использовать как дату начала "Железного века".