Коче́вники — этносы, народы, народности и племена, исторически сложившиеся в кочевых-номадических этнокультурных условиях.
Объяснение:
современное время это люди, постоянно или временно пребывающие в соответствующих культурах и ведущие кочевой образ хозяйства, или культурно-этнически принадлежащие к традиционной кочевой культуре и типу хозяйства. Рождаемость у кочевых скотоводов как правило ниже рождаемости земледельцев[1][2]. Кочевники были варварами, по единодушному мнению исследователей представляющих оседлые цивилизации, как средневековых европейских авторов, так и представителей оседлых цивилизаций Азии, от древнего Чина, Сина (Китая) до Персии и иранского мира.
Давньоєгипетська мова відома вченим за величезною кількістю збережених написів ієрогліфічної писемності, виконаних на камені і папірусах. Єгипетська мова є однією з найдавніших мов світу, що мали писемність — найраніші зі стародавніх текстів, що дійшли до нас, припадають на рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до н. е. Одним з найвизначніших досягнень єгиптян була система писемності, яка могла передавати багато відтінків думок, складні рухи людської душі. Архітектура Стародавнього Єгипту відома за спорудами гробниць — піраміди Гізи, храмових і палацових комплексів — Луксорський храм, палаци Амарни. У Стародавньому Єгипті не було однієї загальної релігії, а була різноманітність місцевих культів, присвячених певним божествам. У галузі науки, медицини та математики Стародавній Єгипет досяг високого для свого часу рівня. Традиційний емпіризм, про що свідчать папіруси Едвіна Сміта і Еберса (бл. 1600 р н. е.), вперше з'явився в Стародавньому Єгипті.
Стародавній Єгипет залишив світовій цивілізації величезну культурну спадщину, твори його мистецтва ще в давнину вивозилися в різні куточки світу і широко копіювалися майстрами інших країн.
Давньоєгипетська мова відома вченим за великою кількістю збережених написів ієрогліфічної писемності, виконаних на камені і папірусах. Оскільки вона є мертвою мовою, то на зорі єгиптології існувала проблема її дешифрування, з якою успішно впорався французький учений Жан-Франсуа Шампольйон в 1822 році, за до двомовних греко-єгипетських написів. Сучасна наука відносить єгипетську мову до афразійської мовної сім'ї, всередині якої передбачається її близькість або до семітських, або до чадських мов. Формування мови відбувалося в Додинастичний період (бл. 5200-3000 роки до н. е.), коли з різних енеолітичних культур Єгипту починали виділятися протоєгипетські племена. Пізніше, протягом усього династичного періоду (тривалість близько 2700 років), мова єгиптян проходила різні етапи розвитку та трансформації, таким чином, мова носіїв, наприклад періодів Раннього і Нового царств, мала значні відмінності. З елліністичного періоду єгиптяни починали відчувати сильний вплив давньогрецької мови, пізніше, з приходом римлян — деякий вплив латинської. Після арабського завоювання останні носії єгипетської мови розчинилися в середовищі прибулого арабського населення долини і дельти Нілу, у якого вони переймали нову мову і звичаї. Виняток склала невелика частина єгиптян — копти, які використовували коптську мову, що була останньою стадією розвитку староєгипетської мови, і що стала згодом мовою релігійних церемоній (розвивалася від II століття, вважається мертвою від XIX століття).
Єгипетська мова є однією з найдавніших мов світу, які мали писемність — найраніші зі стародавніх текстів, які дійшли до нас, припадають на рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до н. е.[3] З цього періоду єгипетське письмо мало як знаки, які «зображували» слова, так і знаки, що позначали сполучення приголосних, ба більше, літерні знаки для окремих приголосних і узагальнені визначники, що зображально натякали, до якої галузі понять слово за змістом належить. Рахівники використовували величезні числа: 10000, 100000 і навіть 1 000 000, для яких були свої слова і знаки. Писемність єгиптян поділялась на декілька видів: ієрогліфіка — з безлічі зображень (ієрогліфів), ієратика — зі скорочених їх накреслень і демотика — зі ще більш спрощених, іноді й злитих знаків. Стародавні єгиптяни найчастіше писали горизонтальними рядками, справа наліво, рідше — зліва направо. Іноді писали вертикальними стовпцями, які завжди читалися зверху вниз. Незважаючи на переважний напрямок єгипетського письма справа наліво, в сучасній науковій літературі з практичних міркувань частіше прийняте написання зліва направо. Від єгипетської писемності походить мероїтське і коптське письмо (незначно). До середини 1-го тисячоліття всі види єгипетського письма зникли, найпізніший виявлений напис ієрогліфікою припадає на IV століття, а демотикою на V століття.
Одним з видатних досягнень стародавніх єгиптян була своєрідна система писемності, яка ділилася на три види написання: ієрогліфіку, від якої утворилася більш побіжна іератика, що розвинулася бл. 700 року до н. е. в ще швидший курсив з великою кількістю лігатур — демотику.
Єгипетське ієрогліфічне письмо використовувалося в Стародавньому Єгипті впродовж майже 3500 років, починаючи з рубежу 4-го і 3-го тис. до н. е. Ієратичне письмо застосовувалося для запису текстів єгипетською мовою. Це рання форма давньоєгипетського скоропису, що виник під час I династії при нанесенні ієрогліфічних знаків пензликом на папірус, остракони, камінь або шкіру, внаслідок чого знаки набули більш округлої, курсивної форми. Демотичне письмо застосовувалося для запису текстів на пізніх стадіях єгипетської мови.
К волостным общинам прикреплялись и черносошные крестьяне, подлежавшие сыску и возврату на прежние наделы на общих основаниях. Уложение 1649 г. закрепило монопольное право владения крестьянами за всеми категориями служилых чинов по отечеству. Юридическим основанием прав на крестьян, их прикрепления и сыска служили писцовые книги 20-х гг. XVII в. , а для периода после Уложения в дополнение к ним - переписные книги 1646—1648 гг. , отдельные и отказные книги, жалованные грамоты, акты сделок на крестьян между феодалами, описи возврата крестьян в результате сыска. Для придания частным актам сделок на крестьян официальной силы была обязательна их регистрация в Поместном приказе.
Уложение завершило процесс правового сближения бобылей с крестьянами, распространив на бобылей равную меру крепостной зависимости. Уложение, в целях сохранения поместной системы, ограничивало права распоряжения крестьянами, записанными в книгах за поместьями: запрещалось переводить их на вотчинные земли и давать им отпускные. Права на вотчинных крестьян были полнее. Таким образом, Уложение, следуя за непосредственно предшествующим законодательством и дополняя его, решало поземельный и крестьянский вопросы во взаимосвязи, подчиняя вопрос о крестьянстве поземельному вопросу.
По основной массе дел дее крестьян была ограничена (за них «искали» и «отвечали» помещики) , но в уголовных делах они оставались субъектом преступления. Как субъект права крестьянин мог участвовать в судебном процессе, в качестве свидетеля, быть участником повального обыска. В гражданско-правовой сфере он мог предъявлять материальные иски в пределах 20 рублей. В факте возмещения за бесчестье и увечье, предусмотренного Уложением, крестьянин наряду с другими сословиями получил признание (с позиций феодального общества) — определенный комплекс гражданских прав, присущих низшему классу-сословию этого общества. Крестьянин, по Уложению, обладал определенной право- и дее У черносошных крестьян объем этих прав был больше, чем у частновладельческих.
С Соборным Уложением 1649 года связывают новую ступень на пути окончательного закрепощения основных производителей материальных благ.