Архітектура, чи зодчество (від грец. агспііеігіоп – будівельник}, – мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини.
Водночас зведення будівель має відповідати духовним потребам людства, впливати на його естетичний смак.
Слід зазначити, що архітектура формує ансамблі будинків, проспекти, вулиці, майдани міст, садово-паркові комплекси. В мистецтві
архітектури виділяють три основні роди:
1. Архітектура об'ємних споруд, до складу якої входять житлові, громадські та промислові будівлі.
2. Ландшафтна архітектура пов'язана із створенням садово-паркового комплексу.
3. Містобудівництво, що займається плануванням нових міст, а також реставрацією та оновленням старих районів.
170
Кожен з архітектурних родів має своє функціональне призначення. Проте, крім суто утилітарних потреб, архітектура водночас виконує функцію емоційного впливу, досягти якого можна завдяки використанню специфічних конструкцій, елементів, прийомів. Це і врахування об'ємно-просторової структури споруди, ритмічне і пропорційне співвідношення, масштаб, розробка кольору та фактури будівельних матеріалів тощо.
Необхідно зауважити, що мистецтво архітектури знаходиться у безпосередньому зв'язку з розвитком науки. Адже зведення архітектурних споруд розпочинається з суто технічного етапу проектування – виконання необхідних розрахунків і креслень.
Використання усіх засобів, якими володіє цей вид мистецтва, зумовлює створення архітектурного образу. При цьому обов'язково враховують форми, розміри, колір та оздоблення будівлі, що зумовлюється специфікою і призначенням архітектурної споруди. Так, деякі будинки справляють величне і грандіозне враження, інші – витончене і елегантне. Окремі мають чітку симетричну конструкцію або поєднують у собі складні різноманітні елементи.
В архітектурному образі виявляються як індивідуальні особливості стилю митця, його світосприйняття та світовідчуття, так і специфіка розвитку конкретного історичного періоду.
Политической истории 16-17 вв. характерно такое новое явление, как абсолютизм. Господствующий класс старого феодального общества вынужден при к новым условиям общественного развития. В связи с этим и складывается новая форма феодальной монархии, пришедшая на смену сословно-представительной монархии 14-15 вв. Абсолютизм складывался и развивался в ряде стран Европы с конца 15 в. и достиг своей наибольшей силы в 17 в. Абсолютная монархия является наиболее законченной формой политической централизации в феодальных государствах. Монарх сосредоточивает в своих руках всю полноту законодательной и исполнительной власти. В 14-15 веках европейские короли, все более сосредотачивая в своих руках власть над своими странами, должны были опираться при достижении своих целей на те или иные сословия. Однако в 16-17 веках власть монархов становится централизованной, почти бесконтрольной и независимой ни от каких представительных органов. В Западной Европе возникает новый тип государственного устройства - абсолютная монархия. В 17 веке она будет переживать пору своего наивысшего расцвета.
Политической истории 16-17 вв. характерно такое новое явление, как абсолютизм. Господствующий класс старого феодального общества вынужден при к новым условиям общественного развития. В связи с этим и складывается новая форма феодальной монархии, пришедшая на смену сословно-представительной монархии 14-15 вв. Абсолютизм складывался и развивался в ряде стран Европы с конца 15 в. и достиг своей наибольшей силы в 17 в. Абсолютная монархия является наиболее законченной формой политической централизации в феодальных государствах. Монарх сосредоточивает в своих руках всю полноту законодательной и исполнительной власти. В 14-15 веках европейские короли, все более сосредотачивая в своих руках власть над своими странами, должны были опираться при достижении своих целей на те или иные сословия. Однако в 16-17 веках власть монархов становится централизованной, почти бесконтрольной и независимой ни от каких представительных органов. В Западной Европе возникает новый тип государственного устройства - абсолютная монархия. В 17 веке она будет переживать пору своего наивысшего расцвета.
Архітектура
Архітектура, чи зодчество (від грец. агспііеігіоп – будівельник}, – мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини.
Водночас зведення будівель має відповідати духовним потребам людства, впливати на його естетичний смак.
Слід зазначити, що архітектура формує ансамблі будинків, проспекти, вулиці, майдани міст, садово-паркові комплекси. В мистецтві
архітектури виділяють три основні роди:
1. Архітектура об'ємних споруд, до складу якої входять житлові, громадські та промислові будівлі.
2. Ландшафтна архітектура пов'язана із створенням садово-паркового комплексу.
3. Містобудівництво, що займається плануванням нових міст, а також реставрацією та оновленням старих районів.
170
Кожен з архітектурних родів має своє функціональне призначення. Проте, крім суто утилітарних потреб, архітектура водночас виконує функцію емоційного впливу, досягти якого можна завдяки використанню специфічних конструкцій, елементів, прийомів. Це і врахування об'ємно-просторової структури споруди, ритмічне і пропорційне співвідношення, масштаб, розробка кольору та фактури будівельних матеріалів тощо.
Необхідно зауважити, що мистецтво архітектури знаходиться у безпосередньому зв'язку з розвитком науки. Адже зведення архітектурних споруд розпочинається з суто технічного етапу проектування – виконання необхідних розрахунків і креслень.
Використання усіх засобів, якими володіє цей вид мистецтва, зумовлює створення архітектурного образу. При цьому обов'язково враховують форми, розміри, колір та оздоблення будівлі, що зумовлюється специфікою і призначенням архітектурної споруди. Так, деякі будинки справляють величне і грандіозне враження, інші – витончене і елегантне. Окремі мають чітку симетричну конструкцію або поєднують у собі складні різноманітні елементи.
В архітектурному образі виявляються як індивідуальні особливості стилю митця, його світосприйняття та світовідчуття, так і специфіка розвитку конкретного історичного періоду.