22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. Почалася Велика Вітчизняна війна. За перші місяці війни 70464 мешканці області (з них – 18884 жінки) записалися добровольцями на фронт. Обставини військового часу вимагали негайної перебудови роботи промисловості, транспорту, сільського господарства. Вже з перших днів війни Миколаївські заводи і інші підприємства області були переведені на випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки – для потреб фронту. Швидкими темпами освоювалося виробництво протитанкових мін, артилерійських снарядів, авіабомб, детонаторів. Робітники оголошували себе мобілізованими і добровільно працювали в цехах по півтори – дві зміни. Першою задачею для суднобудівників стала інтенсивна робота з метою найшвидшого закінчення і здачі кораблів, що знаходилися на плаву і мали великий відсоток технічної готовності. Складні задачі стояли перед працівниками сільського господарства області. Багато механізаторів пішли в Червону Армію, на їх місце прийшли жінки. На збиранні врожаю працювали всі жителі сіл, а також населення міст. За рішенням обкому партії, в місті створювалися винищувальні батальйони і загони народного ополчення. Вони цілодобово охороняли промислові підприємства, поля з іще незібраним хлібом, лікарні, водонапірні башти, колодязі, чергували біля телефонів у всіх організаціях. А тим часом фронт наближався до Миколаєва. Вже був узятий Первомайськ, оточена Одеса... Почалася евакуація основних промислових підприємств, разом з кваліфікованими працівниками углиб СРСР. 5 серпня над Миколаєвом з'явилися фашистські бомбардувальники. На суднобудівельні заводи, електростанції, вокзал, порт були скинуті бомби, запалали пожежі. 16 серпня гітлерівські війська захопили Миколаїв, а незабаром та ж доля спіткала всю область. З перших днів окупації фашистські загарбники почали упроваджувати так званий «новий порядок». Накази і розпорядження, якими фашисти регламентували життя жителів Миколаєва, закінчувалися словами: «за неслухняність – смертна страта». Фабрикою смерті стали табори «Шталаг-364» (с. Темвод на околиці Миколаєва), в с. Грейгове Жовтневого району. Фашистські кати скоювали масові вбивства в с.Богданівка Доманівського району. За роки окупації загарбники убили і замучили понад 105360 громадян, з них 74660 мирних жителів області, серед яких діти, старики, жінки, громадяни єврейської національності, 30699 – військовополонених. 25 тисяч чоловік насильно вивезено до Німеччини. Спалено сотні населених пунктів, зруйновано багато заводів, підприємств, житлових будинків, історичних пам'ятників. В умовах жорсткого окупаційного режиму росла хвиля опору: виникали підпільні організації, групи, партизанські загони. На території області діяло 110 підпільних організацій, партизанських загонів і диверсійно-розвідувальних груп. Серед них: підпільна організація «Миколаївський центр», «Центр», «Патріот Батьківщини», «Партизанська іскра», «Вознесенський центр», Баштанський і Казанківський партизанські загони і багато інших. Більше 25000 патріотів у складних і важких умовах підпілля вели жорстоку боротьбу з лютим ворогом. Багато хто з них нагороджений орденами і медалями, а четирьом– В. О. Лягіну, П. К. Гречаному, В. С. Моргуненку, Д. Г.Дяченко присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно...ось
Игры на ниве пересмотра советской концепции истории Руси начинались не минувшим летом, а где-то во времена визитов Путина на археологические раскопки в Старую Ладогу. Этот город в русской глубинке некогда сыграл важную роль, будучи базой Рюрика, принятого в качестве эпического основателя государственности Руси. Раскопки, однако, показали, что город (или населенный пункт) в этом месте возник задолго до рождения Рюрика и служил базой для скандинавов, занимавшихся в этом регионе торговлей и ремеслом, обеспечивавшим эту торговлю еще в VIII веке. Именно из Ладоги Рюрик с дружиной согласно летописной легенде и был призван в качестве князя-правителя в Новгород.
После раскопок в Ладоге и упомянутого открытия история с началами Руси была несколько переосмыслена в новом государственническом ключе и выглядела следующим образом. Если Рюрик базировался в Старой Ладоге (в его времена именовавшейся Альгейде– Альдейгьюборг) – то это его столица. Итак Альдейгьюборг – первая столица Руси (то есть России). Когда его, Рюрика, призвали в Новгород, столицей стал Новгород. Вторая столица Руси-России – Новгород. Киев, захваченный в 882 году экспедицией под командованием Вещего Олега – стало быть, «всего лишь» третья столица Руси-России. Что имеем в итоге? Российская государственность зародилась на Севере! И заграничный Киев теперь к истокам исконно-посконной российской государственности, к тому же захваченный коварными украми, никакого отношения, стало быть, не имел. Попутно была реабилитирована «норманнская теория» (с соответствующими поправками, разумеется) возникновения Руси.
1881 - Положение о мерах к охранению государственного порядка и общественного спокойствия (принято как временная мера на три года, но действовало до 1917 года). По нему в любой губернии разрешалось вводить чрезвычайное положение «для водворения спокойствия и искоренения крамолы». 1882 - создан Крестьянский поземельный банк (формально создан для крестьянам в покупке земли; на деле проценты были слишком высокими, и зачастую за неуплату платежей банк получал в собственность земли заемщиков). 1885 - создан Дворянский поземельный банк (организован для поддержки помещиков, которые могли получить ссуду на льготных условиях и заложить земли под относительно невысокие проценты). 1892 - принят новый Таможенный устав. Он упорядочил таможенную охрану на море и в прибрежных водах (таможенной полосой признавалось пространство воды в три морские мили от берега). В то время таможенные сборы в системе российских государственных доходов занимали второе место после доходов от торговли крепкими спиртными напитками и составляли 14,5% активов государственного бюджета 1893 - с целью контроля за качеством спиртных напитков введена казенная винная монополия, которая стала приносить существенный доход в государственную казну. 1897 - денежная реформа (подготовка начата в царствование Александра III). В экономической политике ставка делалась на протекционизм и золотой стандарт. 1882 - Временные правила печати (действовали до 1905 года); привели к усилению цензуры, в результате чего прекратили существование многие радикальные и либеральные периодические издания: «Отечественные записки», «Дело», «Голос», «Земство». 1884 - Университетский устав ликвидировал автономию университетов, отменил выборы ректоров и деканов, усилил полицейский надзор за студентами. 1884 - Введение контроля Синода над начальными школами. 1887 - циркуляр министра просвещения И.Д. Делянова о регулировании состава учащихся средней школы; так называемый циркуляр «о кухаркиных детях» запрещал принимать в гимназии детей кучеров, лакеев, поваров и т.п. 1887 - ограничение приема евреев в средние и высшие учебные заведения (норма приема для евреев: в черте оседлости - 10%, вне черты - 5%, а в обеих столицах - 3%). За несколько лет до этого, в 1881-1882 по югу страны прокатилась волна еврейских погромов при попустительстве местной администрации. Евреи подверглись жестоким избиениям, а их дома были разорены. 1886 - земская реформа; уменьшался ценз для дворянства и увеличивалось количество дворянских гласных; крестьянство лишалось выборного представительства, гласных из крестьян назначал губернатор. 1889 - Положение о земских участковых начальниках. Земские начальники, назначаемые из местных потомственных дворян, сосредоточивали в своих руках административную и судебную власть; мировой суд в деревне был уничтожен. 1890 - Положение о губернских и уездных земских учреждений, по которому вследствие изменения ценза дворяне получили абсолютное преобладание в земствах. 1892 - Городовое положение (избирательное право предоставлялось лишь состоятельным горожанам, за счет чего круг избирателей сужался; все городское самоуправление поставлено под строгий контроль администрации; значительно расширялась сфера полномочий губернатора по отношению к городской думе). 1887 - министры внутренних дел и юстиции получили право объявлять закрытыми заседания суда. 1887 - повышен имущественный и образовательный ценз для присяжных заседателей.
Обставини військового часу вимагали негайної перебудови роботи промисловості, транспорту, сільського господарства. Вже з перших днів війни Миколаївські заводи і інші підприємства області були переведені на випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки – для потреб фронту. Швидкими темпами освоювалося виробництво протитанкових мін, артилерійських снарядів, авіабомб, детонаторів. Робітники оголошували себе мобілізованими і добровільно працювали в цехах по півтори – дві зміни. Першою задачею для суднобудівників стала інтенсивна робота з метою найшвидшого закінчення і здачі кораблів, що знаходилися на плаву і мали великий відсоток технічної готовності.
Складні задачі стояли перед працівниками сільського господарства області. Багато механізаторів пішли в Червону Армію, на їх місце прийшли жінки. На збиранні врожаю працювали всі жителі сіл, а також населення міст. За рішенням обкому партії, в місті створювалися винищувальні батальйони і загони народного ополчення. Вони цілодобово охороняли промислові підприємства, поля з іще незібраним хлібом, лікарні, водонапірні башти, колодязі, чергували біля телефонів у всіх організаціях.
А тим часом фронт наближався до Миколаєва. Вже був узятий Первомайськ, оточена Одеса... Почалася евакуація основних промислових підприємств, разом з кваліфікованими працівниками углиб СРСР.
5 серпня над Миколаєвом з'явилися фашистські бомбардувальники. На суднобудівельні заводи, електростанції, вокзал, порт були скинуті бомби, запалали пожежі. 16 серпня гітлерівські війська захопили Миколаїв, а незабаром та ж доля спіткала всю область.
З перших днів окупації фашистські загарбники почали упроваджувати так званий «новий порядок». Накази і розпорядження, якими фашисти регламентували життя жителів Миколаєва, закінчувалися словами: «за неслухняність – смертна страта». Фабрикою смерті стали табори «Шталаг-364» (с. Темвод на околиці Миколаєва), в с. Грейгове Жовтневого району. Фашистські кати скоювали масові вбивства в с.Богданівка Доманівського району. За роки окупації загарбники убили і замучили понад 105360 громадян, з них 74660 мирних жителів області, серед яких діти, старики, жінки, громадяни єврейської національності, 30699 – військовополонених. 25 тисяч чоловік насильно вивезено до Німеччини. Спалено сотні населених пунктів, зруйновано багато заводів, підприємств, житлових будинків, історичних пам'ятників. В умовах жорсткого окупаційного режиму росла хвиля опору: виникали підпільні організації, групи, партизанські загони.
На території області діяло 110 підпільних організацій, партизанських загонів і диверсійно-розвідувальних груп. Серед них: підпільна організація «Миколаївський центр», «Центр», «Патріот Батьківщини», «Партизанська іскра», «Вознесенський центр», Баштанський і Казанківський партизанські загони і багато інших. Більше 25000 патріотів у складних і важких умовах підпілля вели жорстоку боротьбу з лютим ворогом. Багато хто з них нагороджений орденами і медалями, а четирьом– В. О. Лягіну, П. К. Гречаному, В. С. Моргуненку, Д. Г.Дяченко присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно...ось