Відповідь:
1. Мінойську цивілізацію відкрив у 1900 році археолог Артур Еванс. Ахейську цивілізацію у 1870 році розкопав та дослідив Г.Шліман.
2. Часом розквіту Ахейської цивілізації можна вважати XV—XIII ст. до н.е. У цей час зона її поширення охоплювала весь Пелопоннес, Центральну Греці ю (Атику, Беотію, Фокиду), значну частину Північної Греції (Фессалію), а також багато островів Егейського моря. Основними центрами мікенської культури, як і на Криті, були палаци. Майже всі мікенські палаци були укріплені і являли собою справжні цитаделі, що нагадували своїм зовнішнім виглядом замки середньовічних феодалів. Усередині палаців стіни прикрашали фрески; обов'язковими елементами благоустрою були ванні кімнати, водопровід і каналізаційні системи. У невеликих кімнатах зберігався архів (у "Палаці Нестора" архів налічував понад 1000 глиняних табличок, написаних знаками лінійного складового письма). З табличок стало відомо, що на той час у Греції вже існувало рабство. Значна частина документів стосується обліку праці ремісників, серед яких — представники різних професій; ковалі, муляри, кравці, теслі, гончарі, зброярі, золотих справ майстри й навіть парфумери. Добре розвинутий державний бюрократичний апарат забезпечував як облік, так і розподіл продуктів праці. На чолі палацової держави стояв ванак, тобто пан, володар. До кола вищої знаті, що оточувала ванака, належали жреці головних храмів держави й вищі військові чини. Землероби й ремісники були політично безправними й не брали ніякої участі в управлінні державою.
Занепад Ахейської цивілізації. Наприкінці ХНІ ст. до н.е. племінні народи всього північно-балканського регіону через якісь невідомі для нас причини почали мігрувати. Величезна маса варварських племен знялася з насиджених місць і рушила на південь, у багаті й розвинуті області Середньої Греції, Пелопоннесу, а також у Малу Азію. На своєму шляху прибульці захопили й зруйнували величезну кількість мікенських поселень. Таким чином, на межі ХШ-ХП ст. до н.е. мікенська цивілізація зазнала страшного удару, після якого вже не змогла відновитися.
У цей же період гається масова еміграція зі східних територій бал папської Греції в Малу Азію і на прилеглі острови. У результаті цих переміщень на західному узбережжі Малої Азії, на островах Лесбос, Хіос, Самое, Родос та ін. виникла велика кількість нових поселень, серед яких найбільшими були еолітська Смірна, іонійські міста Колофон, Ефес, Мілет, дорійський Галікарнас.
«Батьківщи́на-Ма́ти» — монументальна скульптура в Києві, розташована на високому правому березі Дніпра на території Національного музею історії України у Другій світовій війні. Відкрита в 1981 році. Найвища монументальна скульптура в Європі.
Автор монументу — народний художник СРСР скульптор В. З. Бородай.
Спочатку пам'ятник замислювався як символ не Батьківщини, а Перемоги, проте назва «Батьківщина-Мати» увійшла до ужитку майже одразу ж після зведення.
Перший проєкт «Батьківщини-Матері» розробив ще в 1970-х роках скульптор Євгеній Вучетич, але спорудження почалося набагато пізніше. Коли в 1974 році Євгеній Вучетич помер, проєкт взяв на себе український скульптор Василь Бородай. Український архітектор змінив проект скульптури і почав її будівництво.
Спочатку передбачалося, що на постаменті підноситиметься 90-метрова бронзова з позолотою фігура жінки. Біля підніжжя статуї з 30-метрової висоти повинен був текти до Дніпра водоспад, з обох боків якого воїни форсували річку.
Статуя ліплена із образу борзнянки, скульпторки Галини Никифорівни Кальченко[1].
Металевий каркас виготовлений із сталі, виплавленої в Запоріжжі.
Скульптуру збирали стометровим краном, який був виготовлений спеціально для цього. Пізніше цей кран демонтували.
З нержавіючої сталі окремими блоками-секціями вагою 25-30 тонн скульптура була зварена на Київському заводі імені Паризької Комуни з урахуванням рекомендацій інституту електрозварювання імені Є. О. Патона. Частини скульптури перевозили вночі, щоб не привертати увагу людей.
Зварникам монументу «Батьківщина-Мати», платили 50 карбованців в день (велика на той час сума), але оплата відповідала роботі, оскільки зварники обпікали собі очі від такої кількості невпинної роботи. Інженери ж отримували звичайну зарплатню, але були задоволені й тим, що будують одне з «Чудес» Києва.
За час монтажу на скульптуру було накладено 30 км зварних швів.
Судячи з геодезичних інструментальних замірів, що проводяться щорічно монумент «Батьківщина-Мати» повинен простояти понад 150 років. За розрахунками, статуя може витримати навіть землетрус силою до ів.
Щоб перевірити стійкість скульптури, 10-ти метрову копію випробовували на міцність у Москві, в найбільшій у СРСР турбіні.
Через близькість Великої дзвіниці Києво-Печерської Лаври (висота 96,5 м), висоту монументу зменшили і монумент виріс у висоту 102 м (початкова висота мала складати 108 м), але через те що Дзвіниця розташована на пагорбі, над рівнем моря «Мати-Батьківщини» на 12 метрів нижча Великої Лаврської Дзвіниці.
Відкриття монументу планувалось на 9 травня 1980 року, але відзначилось тільки за рік по тому.
Вартість споруди — 2 млн. радянських рублів.
9 травня 1981 року відбулося гучне відкриття монументу, сам Леонід Брежнєв приїхав на відкриття стометрової киянки. «Батьківщина-Мати» стала новим символом Києва.
В 1987 році над Києвом пронісся сильний ураган, але статуя залишилася неушкодженою.
Влітку 2002 року був дозволений підйом екскурсантів на майданчики відмітки 36 метрів і 92 метри. Проте після того, як в квітні 2003 року молодий чоловік впав з верхнього майданчика і розбився, доступ туристів був обмежений.
У 2009 році почата реставрація споруди.
Планується декомунізувати радянський герб на пам'ятнику чи то зрізанням чи то накладанням [3]
Объяснение:
