Объяснение:
Промышленная революция (конец XVIII – первая половина XIX в.) началась в Англии в последней трети XVIII в., впоследствии она распространилась и на другие страны Европы.
Промышленным переворотом называют переход от мануфактурного (ручного) производства к фабрично-заводскому (машинному). Промышленный переворот, таким образом, был связан с изобретением высокопроизводительных машин и их внедрением в производство (подробнее).
Предыстория
Во второй половине XVIII в. в Англии происходит аграрная революция. Предпринимательское фермерское хозяйство вытесняет традиционное крестьянское. Это было связано с тем, что практически вся земля сосредоточилась в руках крупных собственников, которые сдавали ее в аренду фермерам. Складывалась система капиталистических отношений между лендлордами (владельцами земли), фермерами-арендаторами и наемными работниками (батраками). Это приводит к улучшению качества обработки земли, освоению заброшенных участков земли, посеву кормовых культур (для скота). После аграрной революции многие люди в деревне остались без работы и средств к существованию. Они подались в город, где становились наемными работниками на промышленных предприятиях.
Предпосылки промышленной революции
• Скопление капитала в руках предпринимателей, торговцев и банкиров.
• Рост числа наемных рабочих (рост числа рабочих, в частности, был обусловлен аграрной революцией).
• Развитие торговли и рост городов.
• Наличие рынка сбыта в колониях.
Непосредственной причиной начала промышленной революции стало разорение английских ткачей в связи с ввозом в Англию дешевых тканей из Индии. Чтобы сохранить свое производство и конкурировать с недорогими индийскими тканями, им было необходимо увеличить производительность труда и уменьшить затраты. (см. подробнее)
Велике князівство Литовське створене на землях балтських племен в 13-му столітті на основі східно-балтської за своїм етнічним походженням язичницької держави Міндовга. ВКЛРЖ значно розширене територіально у 14-му столітті за правління Гедиміна та його нащадків.
З 1385 перебувала в унії з Польським королівством. 1387 прийняла християнство у латинському обряді. 1569, за результатами Люблінської унії, об'єдналася із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполита. До 1569 керувалася спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[13] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Вільні (з 1323). На місцях управлялася князями і шляхтою різних національностей. Мала високий рівень децентралізації врядування.
Наприкінці 15 століття, в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 850 000 км², на якій мешкало до 4,5 млн осіб різних національностей та конфесій. В елітарній культурі певний час панували руська мова та православ'я, які у 16 столітті витіснили польська мова та католицизм.
Вела перманентні війни із сусідами: Московією на сході, Тевтонським орденом на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством — Руським королівством на південному заході.
Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом Російської імперії. 1772 року, внаслідок першого поділу Речі Посполитої, втратила Східну Білорусь. У 1792 і 1795, після другого й третього поділів, остаточно анексована Російською імперією.
Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це був союз багатьох земель, влада в яких була в руках місцевої шляхти під верховенством великого князя.
До середини 14 століття Велике князівство Литовське цілком сформувалось як централізована держава та значно розширило свою територію. Це розширення відбувалося, переважно, внаслідок входження до складу держави руських князівств.
У 1381-1384 відбулася перша громадянська війна.
У 1384 герб «Погоня» став державним гербом.
Для зміцнення внутрішнього та зовнішньополітичного становища князівства у боротьбі з експансією Тевтонського ордену, посилення державної влади та централізації, у 1385 князь Ягайло уклав Кревську унію з Польщею.
5 серпня 1392 р. в м. Острові між ворожими сторонами була укладена угода, згідно з якою Ягайло, усунувши від влади у Литві свого ставленика Скиргайла, призначив Вітовта довічним правителем Великого Литовського князівства (без титулу великого князя). У свою чергу Вітовт визнав себе васалом польського короля. Велике князівство Литовське хоч і стало формально васалом Польщі, однак залишалося самостійною державою.
Острівська угода припинила тривалу боротьбу між різними політичними угрупованнями всередині панівної верхівки литовських феодалів і сприяла об'єднанню їх навколо Вітовта. В часи правління Вітовта гається певне зміцнення Великого князівства Литовського. Спираючись на більшість дрібних князів, зрослу політичну активність середнього і дрібного литовського боярства й міщанства та підтримку магнатсько-шляхетської Польщі, Вітовт здійснив у 1390-х роках у широких масштабах ряд заходів, спрямованих на політичне об'єднання країни та зміцнення центрального управління
Объяснение:
Завоевание Китая
В период с 1207 по 1211 гг. монголы проводили экспансию на Север, где подчинили себе практически все племена Юго-восточной Сибири и Дальнего Востока, обложив их данью. В этот же период Чингисхан провел среднеазиатский поход, захватив земли на территории современного Восточного Казахстана. В 1213 г. монголы стали столь серьезной военной силой, что бросили вызов величайшей империи того времени – Китаю. На первом этапе они покорили тангутское государство Си-Ся, открыв проход в Великой Китайской стене. Затем Чингисхан вторгся непосредственно в империю Цзинь, установив контроль вдоль всей Китайской стены. Разделив свою армию на три части, великий хан направил их в разные концы Китая, в результате чего был захвачен практически весь север этого государства. Формально китайский император сохранил свой титул и власть над территориями, но фактически на протяжении века после похода Чингисхана Китай контролировали монголы.
Завоевание Средней Азии В 1219 г. численность монгольских войск превысило 150 тыс. воинов, и Чингисхан вторгся в богатую Среднюю Азию. Правитель крупнейшего государства этого региона – Хорезма, шах Мухаммед, обладал не менее внушительными силами, однако уклонялся от решительного сражения. В результате этого его армия была разгромлена по частям, и монголы последовательно захватили крупнейшие укрепленные города региона – Ходжент, Отрарр, Бухару, Ургенч, Самарканд и наконец, Хорезм. Развивая наступление, монголы вторглись в Индийские султанаты, однако в связи с недостатком корма для лошадей смогли добиться только локальных успехов.
Западный поход и смерть Чингисхана
Западный поход и смерть Чингисхана
Территория Монгольского государства на момент смерти Чингисхана
Преследуя сбежавшего хорезмшаха Мухаммеда, тумены Чингисхана пересекли Северный Иран и Кавказ, повсюду покоряя города и получая дань. В 1220 г. монгольская конница разгромила сильную армию половцев, а затем и русскую объединенную дружину, выступившую на союзникам. В кровопролитной битве на р. Калке армия Чингисхана была серьезно обескровлена и, отступая на Восток, была почти полностью разгромлена войсками Волжской Булгарии. Лишь незначительные силы монгол смогли вернуться из Западного похода в Среднюю Азию в 1224 г. После этого Чингисхан еще раз провел свои тумены по Северу и Западу Китая, собирая дань и умиротворяя недовольных. В 1226-1227 г. состоялся последний поход монголов, в котором принимал участие великий хан. В его ходе было окончательно разгромлено и подвергнуто геноциду тангутское государство Си-Ся. В ходе осады его столицы г. Чжунсин летом 1227 г. Чингисхан умер, предположительно из-за инфекционной болезни.