Гай Ю́лий Це́зарь Октавиа́н А́вгуст[комм. 1][6] (лат. Octavianus Augustus [ɔktaːwiˈaːnʊs au̯ˈgʊstʊs], при рождении — Гай Окта́вий Фури́н, Gaius Octavius Thurinus; 23 сентября 63 года до н. э., Рим — 19 августа 14 года н. э., Нола) — древнеримский политический деятель, основатель Римской империи. 13 раз занимал должность консула (43 год до н. э., 33 до н. э., ежегодно с 31 до 23 до н. э., 5 до н. э., 2 до н. э.), с 12 года до н. э. — великий понтифик, с 23 года до н. э. обладал полномочиями трибуна (tribunicia potestas), во 2 году до н. э. получил почётный титул «отец отечества» (pater patriae).
Происходил из незнатной богатой семьи, приходился внучатым племянником Цезарю. В 44 году до н. э. был усыновлён им по завещанию и оказался в центре политической жизни Римской республики, пользуясь поддержкой многих сторонников Цезаря. В 43 году до н. э. вместе с цезарианцами Марком Антонием и Марком Эмилием Лепидом создал второй триумвират для борьбы с общими противниками. После побед над Марком Брутом и Секстом Помпеем между триумвирами началась борьба за власть, завершившаяся войной между Антонием и Октавианом.
В 27—23 годах до н. э. Октавиан сконцентрировал в своих руках ряд обычных и чрезвычайных должностей, позволивших ему управлять Римским государством, избегая установления открытой монархии. Для характеристики нового строя используется термин «принципат», а Октавиан считается первым императором в современном смысле этого слова. За время своего правления Октавиан значительно расширил границы Римского государства, включив в его состав большие территории на Рейне и Дунае, в Испании, а также Египет, Иудею и Галатию. Проведение активной внешней политики стало возможным благодаря развитию экономики, освоению провинций и военной реформе. Правление Октавиана ознаменовалось уменьшением влияния сената на римскую политику и зарождением культа императора (среди проявлений последнего — переименование одного из месяцев в август). Поскольку у императора не было сыновей, в течение своего правления он рассматривал различных возможных наследников. В конце концов, он оставил власть своему пасынку Тиберию, а основанная Августом династия Юлиев-Клавдиев правила Римской империей до 68 года.
Объяснение:
Відділ археології ранніх слов’ян був створений 1974 р. за ініціативою доктора історичних наук, а згодом член–кореспондента НАН України, професора В. Д. Барана. Від 2002 р. відділ очолював доктор історичних наук, професор Д. Н. Козак. З 2011 по 2019 рр. відділ носив назву «Відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень»». З 2019 р. відділ має назву «Відділ археології ранніх слов’ян». Завідувач відділу — кандидат історичних наук О. В. Петраускас.
Пріоритетним напрямом роботи відділу є дослідження етногенезу та ранньої історії слов’ян, що передбачає розробку таких проблем як формування етнокультурної слов’янської спільності, періодизація ранньослов’янської історії, взаємостосунки слов’янського населення та сусідніх етнічних груп і держав, визначення шляхів розселення слов’ян і їх місця в історії ранньосередньовічної Європи, процеси формування слов’янських народів і передумов виникнення Давньоруської держави, дослідження господарства й соціальної структури слов’янського суспільства, його матеріальної та духовної культури.
Ще до організації спеціального відділу археологія ранніх слов’ян в Україні мала значні здобутки. Пам’ятки цього часу досліджували співробітники Української академії наук від перших років її організації. Зокрема, в 1919–1920 рр. М. О. Макаренко здійснив дослідження слов’янських городищ переддержавного часу поблизу м. Ромни (Монастирище, Ведмеже). У 1924 р. вчений продовжив дослідження на городищі Монастирище, виділив роменську культуру та пов’язав її з літописними сіверянами. 1926 р. М. О. Макаренко досліджував Гурбинецький могильник черняхівської культури, а П. І. Смолічев — Масловський, які надалі (1928–1929) продовжив С. С. Гамченко. У 1929 р. В. Є. Козловська провадила розкопки поселення та могильника черняхівської культури поблизу с. Дідівщина на Київщині.
