Год и место рождения Аттилы остались неизвестны. Очень приблизительно его возраст можно определить на основании свидетельств очевидца Приска Панийского, который в 448 году дал описание Аттилы как человека с бородой, только тронутой сединой. Старший сын Аттилы, которого он послал править среди акациров в 448 году, был в таком возрасте, что ему требовался опекун в лице военачальника Онегесия. Всё это позволяет предположить рождение Аттилы в первом десятилетии V века. По одной из версий имя Аттила восходит к тюркскому Итиль, Атиль (Волга), и означает «волжанин», «человек с Волги», по другой версии имя происходит от тюркского слова «атлы, атли», что означает «именитый», «прославленный», второе же значение данного слова «всадник», «конник», по третьей версии имя восходит к слову «ата, атта», что с тюркских языков переводится «отец», «главный».
отметь ответ лучшим (корона)
ВІТОВТ (1382—1430). Політична діяльність Вітовта розпочалася після втечі з
в'язниці у 1382 році. Він був талановитий політик, і вся діяльність його була
спрямована, на скасування Кревської угоди.
Після втечі з в'язниці Вітовт підбурив Тевтонський Орден на похід проти Ягайла,
але, на прохання Ягайла, замирився з ним. Ягайло обіцяв йому повернути землі
Кейстута, але не виконав своєї обіцянки. До особистої образи приєдналося
обурення, викликане призначенням поляка-намісника. Вітовт знову звернувся до
тевтонів — і знов Яґайло замирився з ним у 1392 році.
Вітовт став господарем Великого Князівства спочатку, як заступник Ягайла, а далі
за ним визнав польський уряд титул Великого князя. Авторитет Вітовта зростав.
Коли Ядвіга звернулася з вимогою данини з Великого князівства, яку нібито
Ягайло подарував їй на віно, Вітовт оголосив її листа старійіішнам, і всі вони
рішуче відмовили: «Ніколи нікому Велике князівство не платило данини!» Він
знову нав'язав стосунки з німцями, і на таємній нараді на остр. Са-.ліні року 1398
князі й бояри литовські та руські проголосили його королем Литовським і Руським.
Кревська угода була скасована. - Дальшим кроком було проголошення
незалежности Великого князівства. Вітовт підготовив прихильність литовців і
Москви, одруживши свою дочку Софію з великим князем Василісм 1. На черзі
стояло коронування Вітовта. Великою помилкою його було втручання в татарські
справи: під час боротьби ханів Золотої Орди він вирішив підтримати Тохтамиша
проти Едигея. Перемога була на боці Едигея. Над Ворсклою 1399 року татари
розгромили Вітовтове військо: забито було десятки князів, поліг цвіт литовсько-
руського лицарства. Про коронацію не могло бути й мови.
Однак, ця поразка над Ворсклою не припинила успіхів Вітовта йа сході, і
дипломатичним шляхом він досягнув того, чого не міг добитися збройною силою.
Не зважаючи на страшний розгром, Вітовт не перестав втручатися в справи Золотої
Орди: брав участь у зміні ханів, висував своїх кандидатів. Розпад Золотої Орди і
заснування Кримського ханства спочатку створили дуже сприятливі для
Литовсько-Руської держави обставини. Вітовт підтримав основоположника його
Хаджі-ґірея, татари зреклися на користь Великого Князівства «історичних прав» на
руські землі і видали на те Вітовтові грамоту. Про це збереглася грамота сина
Хаджі-ґірея, Менґлі-ґірея, але, можливо, що в її основі лежала грамота ще Тох-
тамиша.
Це розв'язало Вітовтові руки, і він почав будувати фортеці в степу, Каравул над
середнім Дністром, Білгород і Чорногород над долішнім Дніпром, Хаджібей, де
пізніше побудовано Одесу. Фортеці будовано великими людськими силами — по
10-12 тисяч селян з 400 підводами там працювало. Біля фортець оселював Вітовт
бояр з обов'язком нести військову службу, татар та й інших людей. Під охороною
фортець постали села. Хаджібей став великим портом, звідки вивозили збіжжя до
Візантії. Таким чином, за Вітовта Правобережна Україна знов заволоділа
Чорномор'ям.
Вітовт, продовжуючи політику Данила та його наступників, закликав німецьких
колоністів і надавав їм Маґдебурзьке право
акрополь (греч. akrópolis, от ákros — верхний и pólis — город), возвышенная и укрепленная часть древнегреческого города, т. н. верхний город. Обычно А. был местом первоначального поселения, вокруг которого развивался менее защищенный т. н. нижний город. Являлся крепостью и служил убежищем для граждан в военное время; на А. обычно находились храмы божеств, покровителей данного города.
Ареопаг - высший орган судебной и политической власти в древних АфинахАрхонты [гр. archontes] - высшие должностные лица в городах-государствах