Религиозные или гугенотские войны — серия затяжных гражданских войн между католиками и протестантами (гугенотами), которые раздирали Французское государство при последних королях династии Валуа, с 1562 по 1598 годы. Во главе гугенотов стояли Бурбоны (принц Конде, Генрих Наваррский) и адмирал де Колиньи, во главе католиков — королева-мать Екатерина Медичи и могущественные Гизы. На ход событий во Франции пытались влиять её соседи — королева Англии Елизавета Тюдор поддерживала гугенотов, а король Испании Филипп Габсбург — католиков. Войны закончились восшествием перешедшего в католицизм Генриха Наваррского на французский престол и изданием компромиссного Нантского эдикта (1598)
1 марта 1562 герцог де Гиз напал вместе со своими людьми на совершавших богослужение гугенотов в местечке Васси в Шампани. Было убито несколько десятков человек и ранено около 100 участников собрания. Триумвиры захватили Карла IX и королеву-мать в Фонтенбло и вынудили их отменить Январский эдикт. После этого Конде и его сподвижник Франсуа д’Андело взяли Орлеан, превратив город в столицу гугенотского сопротивления. Был заключён союз с Англией, где в то время правила королева Елизавета I, оказывавшая активную поддержку протестантам всей Европы, и с германскими протестантскими князьями.
Поставьте 5 звезд
С уважением Flamy.
Після приходу Олександра ІІ до імператорського трону, він налаштований ліберальними поглядами, весною 1856 заявив про наміри скасування кріпацтва. Властиво практична підготовка реформи розпочалася в кінці 1856, коли був заснований таємний комітет, який мав вияснити питання про реформу "повільну, без крутих і різких переворотів, по докладно і пильно обміркованому наперед плану".
У 1857 дворяни литовських і білоруських губерній (Ковенської, Віленської й Городенської) звернулися до уряду з заявою, що вони готові покласти кінець кріпацьким відносинам шляхом добровільного порозуміння з селянами. Цар у своїм указі 20 листопада 1857 похвалив литовсько-білоруських поміщиків за їх бажання "увільнити селян від кріпацької залежности" й звелів заснувати у кожній із трьох губерній особливі комітети для обмірковування програми реформи. По зразку цих комітетів почали утворюватися комітети й по інших губерніях. На початку 1858 таємний головний комітет був зроблений явним і одверто зайнявся підготовкою реформи.
Влітку 1858 при Головному Комітеті була заснована спеціально Редакційна Комісія, яка зайнялася систематичним зводом усіх проєктів, які вироблялися на провінції губерніальними комітетами. До цієї комісії були закликані також два видатні українські діячі, поміщики Чернігівської губернії Василь Тарновський і Григорій Галаган, які працювали в своєму губерніальному комітеті й енергійно обстоювали інтереси селян.
19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.
Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848, і повинності тут були менші.
