ответ:Это было в России 18в. С одной стороны - развитие науки и культуры, с другой - усиление крепостного права.
С одной стороны - В России именно в 18в. началось развитие культуры(она развивалась и раньше,но не такими темпами). Все благодаря Петру 1,Екатерине 2( откр. Университетов,банков).Также были великий писатель Радищев,мастер на все руки Ломоносов и т.д. :)
Но,с другой стороны - бедные крестьяне очень сильно страдали. При Петре их заставляли много работать. При Екатерине 2 крестьяне были как скот. Их можно было бить,унижать. Им нельзя было жаловаться на своих хозяев. Неугодных крестьян ссылали в Сибирь. Но, их нельзя было убивать,это было наказуемо(платили штраф
Відповідь:
Кризові явища, які стали проявлятися в Чехії вже з останньої третини XIV ст., були наслідком загального економічного занепаду в країнах Західної Європи. Криза в економіці, що набула особливо гострого характеру на зламі ХІV - ХV ст., мала далекосяжні соціальні наслідки для Чеського королівства. Йдеться насамперед про глибоку диференціацію суспільства: від селян і феодалів до духовенства й жителів міст.
Селяни поділялися на заможних (седляків) і бідноту (холупників). Вони не були власниками землі, а лише утримували свої наділи й мусили відробляти панщину, сплачувати натуральний і грошовий оброки, певну кількість різних податків. Селяни підлягали суду господаря-феодала, який жорстоко карав за найменшу провину. Фактично влада феодала над селянином була необмеженою.
Населення чеських міст поділялося на патриціат (складався з німців), який тримав у своїх руках усе управління та суд; бюргерство, об'єднане в цехи й представлене чехами; бідноту, яка становила майже половину населення.
Пануючим класом Чехії були феодали, серед яких багатством і могутністю вирізнялися церковні ієрархи. Католицька церква володіла третиною всіх земельних угідь (половиною всіх земель узагалі). Основним джерелом її прибутків були селянські повинності. Крім того, вона отримувала від усіх верств чеського суспільства "десятину", а також гроші від мирян за відправлення обрядів. До світських феодалів належали також магнати й рицарська шляхта. Магнати прагнули обіймати високі державні посади й протистояли королівській владі.
Кількість шляхетських родів сягала кількох тисяч. Всі вони господарювали у своїх невеликих володіннях і мали досить скромні прибутки. Існував також зовсім збіднілих рицарів, які втратили свої володіння й заробляли на життя військовою службою. Незважаючи на те, що магнати і шляхта мали однакові права та привілеї, останні посідали другорядні позиції в суспільстві.
Криза, що охопила Чехію, вкрай загострила відносини між усіма класами та верствами суспільства. Селяни прагнули позбавитися нещадної експлуатації феодалів; бюргерство - звільнитися з-під влади патриціату й набути власних прав; міська біднота була готова до найрадикальніших змін у суспільстві, щоб поліпшити своє злиденне становище; дворянство боролося з магнатами за землю, привілеї та владу.
Водночас у чеському суспільстві зростало невдоволення політикою Римської курії і діяльністю католицького кліра. Представники різних станів прагнули не лише звільнитися від надмірних церковних поборів, а й при нагоді поділити церковне майно. Отже, на зламі XIV-XV ст. стали проявлятися й загострюватися кризові явища в економічній, політичній та церковній сферах життя чеського суспільства, вс та класи якого прагнули змінити суспільно-політичний лад, реформувати церкву, а також відстояти національну гідність, звільнивши країну від засилля німців.
Суспільно-економічні суперечності в Чехії викликали протест, який в умовах того часу міг проявитися тільки в релігійній формі. Римо-католицька церква, яка була чи не наймогутнішою структурою в країні, проявляла себе як регресивна сила, що гальмувала суспільний розвиток. Опозиційною силою щодо католицизму виступало передусім чеське бюргерство, яке прагнуло "дешевої церкви". Ця опозиція мала яскраво виражений національний характер, оскільки спрямовувалася проти засилля привілейованого німецького духовенства й патриціату.
Союзником бюргерства виступало також чеське селянство, яке нещадно експлуатувалося німецькими церковними й світськими феодалами. Оскільки критика католицизму пов’язувалася з вимогами секуляризації церковних земель, вона дістала підтримку королівської влади, чеських магнатів, шляхти й рицарства.
З критикою політики католицької церкви вже в другій половині XIV ст. виступило чеське духовенство. Так, Міліч з Кромержижа (1320-1374) у своїх проповідях чеською мовою сміливо викривав вади духовенства: користолюбство, розбещеність, невігластво, здирництво та ін. Він критикував справжніх винуватців розбещення церкви й підготував власну програму "виправлення" суспільства. Критика католицизму була підхоплена магістром Празького університету - Матвієм з Янова (1350-1394), який у своїх працях обґрунтував необхідність церковної реформи. В 1391 р. у Празі була заснована Віфлеємська каплиця. У проповідях, які читалися тут лише чеською мовою, викривалися зловживання католицької церкви.
У Празькому університеті відбувалися диспути, на яких обговорювалися питання реформації католицької церкви. За необхідність змін виступали чеські магістри-послідовники вчення (забороненого Римською курією) відомого реформатора, професора Оксфордського університету Д. Вікліфа (1320-1384). Однак антивікліфісти (здебільшого німецькі професори) у 1408 р. домоглися заборони вивчення праць реформатора-англійця.
Пояснення:
Страны, потерявшие часть территории, хотели ее вернуть, а страны, получившие территориальные приращения, стремились их сохранить или приумножить. Румыния конфликтовала с Венгрией из-за Трансильвании, а с Болгарией из-за Добруджи; Болгария – с Грецией из-за Фракии, а с Югославией из-за Македонии; Германия – с Польшей и Чехословакией из-за Силезии и Судетской области. Горечь поражения, оскорбленные национальные чувства, обида на реальные или воображаемые притеснения со стороны соседних государств, стремление прийти на соотечественникам, внезапно оказавшимся за пределами новых государственных границ, разжигались правящими кругами, переплавлялись в ненависть к "врагу", к мечте о реванше и "отмщении", в психологическую готовность к войне.Постоянные разногласия возникали из-за колониальных владений. В результате Первой мировой войны распалась еще одна многонациональная империя – Оттоманская (Турецкая). Победители отобрали у Германии и бывшей Оттоманской империи их колонии. Англии досталась Германская Восточная Африка (Танганьика), Бельгии – граничившая с Танганьикой немецкая колония Руанда-Урунди (ныне государства Бурунди и Руанда), английскому доминиону Южно-Африканскому Союзу – Германская Юго-Западная Африка (Намибия). Немецкие колонии в тропической Африке – Того и Камерун – разделили между собой Англия и Франция. Немецкие островные владения на Тихом океане (Маршалловы, Каролинские, Марианские острова и др.) перешли к Японии, Австралии и Новой Зеландии. Бывшие владения Оттоманской империи на Ближнем Востоке получили Англия и Франция; Франция – Сирию и Ливан, Англия – Ирак, Палестину и Транс Иорданию. Официально они стали "подмандатными территориями", которыми Англия и Франция управляли на основе мандатов Лиги Наций. Передел колоний сопровождался углублением противоречий не только между победителями и побежденными, но и между европейскими колонизаторами и местным населением, которое ненавидело колонизаторов и стремилось избавиться от них. Во многих колониях росло национально-освободительное движение, добивавшееся независимости.
Очень важной причиной Второй мировой войны было соперничество великих держав друг с другом, их стремление к экспансии, к европейской и мировой гегемонии. Военное поражение на время вычеркнуло Германию из числа главных соперников Англии, Франции и США. Ее экономика была серьезно ослаблена. Германию обязали вплоть до 1988 г. платить огромные репарации, ее вооруженные силы резко ограничили. По Версальскому договору 1919 г. победители оставили Германии лишь небольшую добровольческую армию в 100 тыс. человек, вооруженную легким оружием. Она не могла иметь танки, тяжелую артиллерию и военную авиацию. Всеобщая воинская повинность, позволяющая создавать массовые армии, отменялась; Генеральный штаб ликвидировался. Немецкий военно-морской флот победители захватили и потопили. Версальский договор запретил Германии строить подводные лодки и крупные военные корабли водоизмещением свыше 10 тыс. тонн. На границе Германии с Францией и Бельгией – по Рейну – устанавливалась Рейнская демилитаризованная зона, в которой Германия не могла держать войска и строить укрепления.