XIX в. вошел в историю Европы как век войн и революций. На первые пятьдесят лет этого столетия приходятся ряд военных кампаний, которые вела на Европейском континенте сначала республиканская, затем императорская Франция с момента установления якобинской диктатуры до прихода к власти Луи Бонапарта, войны Великобритании в Индии и Канаде, череда так называемых «опиумных войн» в Китае, война России с Турцией и коалицией европейских государств за контроль над Черным морем и средиземноморскими проливами, гражданские войны в Соединенных Штатах Америки и в Швейцарии, восстания в Греции и Дунайских княжествах против турецкого владычества (1821), которые завершились поражениями национально-освободительных сил, восстания в Перу, Венесуэле, Чили, Мексике, Аргентине (1810—1817), Бразилии (1817—1821), закончившиеся свержением многовекового гнета Испании и Португалии и образованием ряда независимых государств в Латинской Америке. В эти же годы произошли две революции во Франции (1830 и 1848), две революции в Испании (1820—1823 и 1840—1850), две революции в Италии (1821 и 1848), революции в Бельгии (1830), в Германии, Австрии, Венгрии, Чехии (все свершились в 1848). В результате произошедших революций и мощных ударов, нанесенных по мировой колониальной системе, политическая карта Европы, впрочем, как и всего мира, коренным образом изменилась. Появился ряд новых государств, преимущественно республик по своему государственно-политическому устройству, возникли новые центры политического влияния и зоны жизненно важных интересов. В XIX в. состоялось окончательное крушение феодализма как системы определенных экономических, политических, социальных отношений, завершилось становление капитализма как нового, более прогрессивного по отношению к феодализму, строя, который восторжествовал сначала в Англии, Северной Америке и Франции, а затем и в других странах Европы и Южной Америки. [ссылка заблокирована по решению администрации проекта] http://egorka-datskij.livejournal.com/1269.html http://www.ozon.ru/context/detail/id/4567583/
Сформувався китайський етнос-ханьці. В 202 році Лю розбив противника на р.Гайся і об*єднав Піднебесну.Столицю встановив в Чанані.Заклав новий адміністративно-терит. устрій, основною одиницею якого було командирство.Роздавав землі й титули.Зміцнював конфуціантство.Доба Люй Чжі позначилась непотизмом і корупцією. За часів правляння Хуань Ді і Лін Ді припинили регулярний ремонт гребель.Річка Ніл вийшла з своїх берегів і принесла лихо тисячам родин.Бюрократичний апарат імперії роз*їдала корупція,він перетворився на самодостатню силу,що поглинає основний додатковий продукт.Малолітні імператори виявились пішками в руках придворних угрупувань "євнухів " і "вчених"Політ.боротьюа між євнухами і вченими виливалась в запеклі чвари.Посилення впливу в сусп.-політ. житті "сильних родин"з середини 2 ст.привело до остаточного занепаду імператорської влади. В країні вибухнув широкий суспільний рух,під назвою повстання жовтих пов*язок.Китай був проголошенний конфуціанською державою.Але до країни стали проникати ідеї буддизму.Економіка розвивалась за рахунок сільськ.господ, ремесла,торгівлі.Китай розширив сві політичний і культурний вплив на інші країни.Експортували китайський шовк по "шовковим шляхам" Завоювали Північну Корею і В*єтнам.Була розроблена китаєцентрична система двохсторонніх відносин.Володарі сусіди мусили сплачувати Китаю данину і визнавати Китайського імператора за сюзерена,за це отримували дозвіл на торгівлю.і ярлик васального Китаю.Занепал династії пов*язаний з децентралізацією влади,занепадом інституту імператора та економічними негараздами.
