яскравою сторінкою середніх віків були хрестові походи. 27 листопада 1095 р. папа римський уран іі у клермоні закликав християн звільнити гроб господній. у святу землю рушило християнське воїнство від простих людей до монархів. в результаті першого хрестового походу в палестині постали чотири держави хрестоносців. загалом відбулося вісім походів. проте вже четвертий показав, що ідея священної війни проти ворогів християнства втратила будь-яку привабливість, а хрестовий рух втратив сенс. у 1291 р. пала остання фортеця хрестоносців у палестині.
хрестові походи породили таке явище як духовно-рицарські ордена. які стали вагомими чинниками середньовічної історії.
у хііі ст. католицька церква досягла вершини своєї могутності. але саме в цей час їй стала загрожувати давня небезпека – єресь. різні єретичні вчення швидко ширилися європою. для боротьби проти них церква застосовувала будь-які засоби: переконання, проповіді, інквізицію, хрестові походи. але приборкати єресь церква так остаточно і не змогла.
хіv ст. стало кризовим для католицької церкви. папи римські втрачають свою колишню могутність. навіть на 70 років потрапляють у полон до французьких королів (авіньйонське полонення). остаточно могутність пап підірвала велика схизма.
розбрат у церкві примусив задуматися. чи правильним шляхом йшло суспільство до бога. знову спалахнув рух єретиків. найсильніший рух за оновлення церкви спалахнув у чехії і був пов`язаний з вченням яна гуса. хоча рух вдалося приборкати, негаразди католицької церкви на цьому не скінчилися. але то вже інша історія.
культура середньовіччя була тісно пов’язана з релігією і церквою. бо саме релігія визначала світогляд середньовічної людини.
перші століття середньовіччя називали „темними віками” і навряд чи їх можна назвати сприятливими для поступу культури. проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка черпала свої початки з античної спадщини, культури варварів і християнства. перші результати такої взаємодії стали відчутними в період «каролінгського відродження» (період правління карла великого).
у наступні два століття (іх-х ст.) у культурі знову спостерігався занепад і вона „замкнулася” за мурами монастирів. тут за мурами роздуми монахів породили схоластику – метод логічного мислення і пізнання. схоласти прагнули пізнати, як взаємозв’язані бог, всесвіт і людина. вершиною середньовічної схоластики стала діяльність фоми аквінського (1225 – 1274).
освічених людей у середні віки було відносно небагато. піднесення європи, що почалось у x ст., викликало потяг до знань і потребу в освічених людях. освіта почала виходити за межі монастирів. починаючи з xi ст. в європі зароджувалися вищі школи, що їх згодом назвали університетами. у них вивчали сім “вільних наук” — граматику, риторику, діалектику, арифметику, ію. остання містила ію, астрологію, музику. перші три науки складали “тривіум”, наступні чотири — “квадривіум”.
зосередженість у середні віки на вивченні лише святого письма не задовольняла людей, які замислювалися над пізнанням навколишнього світу. так у середні віки зароджуються дослідні знання, які стали підґрунтям для виникнення науки.
у середні віки була багатою літературна творчість. вона брала свій початок з героїчного епосу раннього середньовіччя. рицарські романи, поезія трубадурів і мінезингерів стали візитними картками епохи.
у середні віки книги були рідкістю. вони були дорогими і переписувалися від руки. але наприкінці середніх віків сталася справжня революція. завдяки поширенню паперу і винаходу книгодрукування (1445 р.) йоганом гутенбергом книга стала доступної для більш широкого круга людей.
xi – xv ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський і готичний. перший стиль — романський — панував у xi – xii ст., другий — готичний — у xii – xv ст. ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.
середньовічні храми прикрашалися фресками, іконами, скульптурами, згодом стали використовуватися і вітражі.
у хіv-хv ст. почалася епоха відродження. батьківщиною її в силу історичних обставин стала італія. в основі культури відродження був гуманізм. на той час під гуманізмом розумілося все те, що є зрозуміти і вивчити людину. культура відродження змінила середньовічне уявлення про світ, земне життя, людину і її чесноти. людина була поставлена у центрі світотворення.
прочтай поймешь
XIX век стал временем крупнейших географических открытий, совершенных русскими исследователями. Продолжая традиции своих предшественников — землепроходцев и путешественников XVII—XVIII вв., они обогатили представления россиян об окружающем мире освоению новых территорий, вошедших в состав империи. Россия впервые осуществила давнюю мечту: ее корабли вышли в Мировой океан.
И. Ф. Крузенштерн и Ю. Ф. Лисянский. В 1803 г. по указанию Александра I на кораблях «Надежда» и «Нева» была предпринята экспедиция для исследования северной части Тихого океана. Это была первая русская кругосветная экспедиция, продолжавшаяся 3 года. Ее возглавил Иван Федорович Крузенштерн — крупнейший мореплаватель и ученый-географ XIX в.
В ходе плавания было впервые нанесено на карту более тысячи километров берегов острова Сахалин. Много интересных наблюдений оставили участники путешествия не только о Дальнем Востоке, но и о других районах, через которые они проплывали. Командир «Невы» Юрий Федорович Лисянский открыл один из островов Гавайского архипелага, названный его именем. Много данных было собрано участниками экспедиции об Алеутских островах и Аляске, островах Тихого и Ледовитого океанов.
Итоги наблюдений были изложены в докладе Академии наук. Они оказались настолько весомы, что И. Ф. Крузенштерн был удостоен звания академика. Его материалы были положены в основу изданного в начале 20-х гг. «Атласа Южных морей». В 1845 г. адмирал Крузенштерн стал одним из членов-учредителей Российского географического общества. Он воспитал целую плеяду русских мореплавателей и исследователей.
Ф. Ф. Беллинсгаузен и М. П. Лазарев. Одним из учеников и последователей Крузенштерна стал Фаддей Фаддеевич Беллинсгаузен. Он был участником первой русской кругосветной экспедиции.
В 1819—1821 гг. Беллинсгаузену было поручено возглавить новую кругосветную экспедицию на шлюпах (одномачтовых кораблях) «Восток» (которым он командовал) и «Мирный» (командир Михаил Петрович Лазарев). План экспедиции составил Крузенштерн. Главной ее целью было обозначено «приобретение полнейших познаний о нашем земном шаре» и «открытие возможной близости Антарктического полюса».
16 января 1820 г. экспедиция подошла к берегам неведомой в то время Антарктиды, которую Беллинсгаузен назвал «льдинным материком». После стоянки в Австралии русские корабли двинулись в тропическую часть Тихого океана, где ими была открыта группа островов, названная островами Россиян.
За 751 день плавания русские моряки около 50 тыс. км. Были сделаны важнейшие географические открытия, привезены ценные коллекции, данные наблюдений за водами Мирового океана и ледяными покрытиями нового для человечества континента.