Правление Николая1 было консервативным, что показывает нам курс его внутенней политики:
направленного на укрепление самодержавия.При нем в России происходит военнизация и устанавливается усиленный полицейский надзор.Усиливается политический сыск.
1835 году выходит университетский устав, который лишает автономии университеты.
1826 году выходит цензурный устав, (чугунный)
В 1848 году учреждается специальный Цензурный комитет, который строго следил за печатью и и наказывал за малейшие свободомыслие.
Преступлением считалось любое отступление от православной веры.
Бессарабия – от автономии к русской губернии (1812-1873)
Итогом завершения русско-турецкой войны становиться бухарестский мирный договор(1812г.).который устанавливал новую границу между Россией и Турцией по реке Прут.Там указывалось,что территория междуречий отходит России.и будет называться Бессарабией.(по имени бышего князя Матея Бассараб.)
Появляется проэкт временного управления Бессарабии(1813г.) во главе со Стурдзой.По новым правилам местное население освобождается от военной повинности и от уплаты налогов на 3 года.
1818год.выходит устав об образовании Бессарабской области.1820г-В Бессарабии устанавливается наместничество(то есть управляется наместником)
В 1816-1828г. Александр 1 подтверждает статус автономии Бессарабии с особым образом управления-с Верховным советом,состоящим из местной аристократии.
Но устав окзался неефективным,так как местные бояре,под прикрытием устава, заботились только о своем обогащении.В 1824г.,по иннициативе Воронцова,были отменены выборы исправников,а в 1825г так же упраздняются судебные полномочия Верховного совета .
В 1828г. утвержден новый устав для Бессарабии.Новый устав отменял коллегиальность и усилил принципы централизации.Верховный совет преобразовался в областной.Так же в положении 1828г. молдавский язык становится необязательным,тоесть происходит руссификация.
Следует волна коллонизации,Царское правительство старалось привлечь иностранных колонистов в Бессарабию.Происходили массовые переселения немцев,которые по местным законам пользовались льготами и освобождением от военной службы.К 1861г. массовые переселения стали самыми многочисленными.Кроме немцев переселились евреи,армяне,греки.К концу века завершается процесс коллонизации.
1873 году Россия занялась устройством снова присоедененной Бессарабии,по образцу внутренних губерний.И сделала это насколько позволили местные условия.
Гайдамаччина – соціальний рух на Правобережжі у ХVІІІ столітті. Причина повстання полягає в тому, що народні маси, серед яких ще жили традиції козацької волі, не хотіли коритися владі панів і зі зброєю в руках виступали проти поневолення. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, наймані робітники, дрібна шляхта й нижче духовенство. Гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби, несподівані напади і стрімкі рейди на панські маєтки. Перший вибух гайдамацького повстання стався в 1734 р., коли російська армія разом з козацькими полками увійшла на Правобережжя, щоб підтримати кандидатуру Августа ІІІ на польську корону. Влітку 1734 р. на престол у Польщі сів ставленик Росії Август ІІІ, і на прохання польських магнатів російське військо легко розбило повстанців. В 1750 р. гайдамацький рух спалахнув з новою силою, проте неспроможність створити цілісну організацію, а також відсутність плану дій спричинили поразку повстання.
Коліївщина – найвідоміший виступ гайдамаків 1768 року. Основною його силою було селянство. Це повстання спричинили декілька факторів:
По-перше, в південній Київщині, де зародилась Коліївщина, селяни довше користувались свободою від панських повинностей (ця територія була заселена пізніше від інших частин Правобережжя).
По-друге, панське господарство переживало складні часи перенесення збіжжевих ринків з-над Балтики до Чорного моря.
По-третє, значний вплив на селян мала близькість вільного Запоріжжя.
По-четверте, на півдні Київщини загострилися релігійнісуперечності.
На оборону Православної Церкви стала російська царицяКатерина ІІ. Саме тоді польська шляхта, вороже настроєна до Росії, організувала конфедерацію в м. Барі (містечко на Вінниччині). В цей момент гайдамаки підняли повстання, розраховуючи на російську до Відомими гайдамацькими ватажками стали Максим Залізняк та Іван Гонта. Здобувши Умань, вони вчинили жорстоку різанину панів, євреїв, католицького духовенства. Гайдамацький рух набрав великих розмірів, але зорганізувати повстанців в одну армію не пощастило. З іншого боку, Росія не виправдала надій. Генерал Кречетніков, йдучи на до повстанцям, спочатку ніби виявляв прихильність до них, але потім за завданням Катерини ІІ наказав заарештувати ватажків і віддати їх польському судові. Гонту було піддано тортурам і покарано смертю, а Залізняка заслано в Сибір.
Причинами поразки було те, що царизм вів двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. З одного боку, він бачив у гайдамацькому русі процес дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого – боявся, щоб народний виступ не перекинувся на Лівобережну Україну. Коліївщина (від слів «кіл», «колоти», «колій») була стихійним і погано організованим повстанням. Але об’єктивно вона сприяла возз’єднанню Правобережної України з Лівобережною, що відбулося в кінці XVIII ст. Гайдамацький рух мав великий вплив на піднесення національно-визвольного руху в Галичині.
Опришківство – визвольний рух у Галичині, який розпочався вже у ХVІ столітті і був викликаний посиленням експлуатаціїселянства й національного гніту. Опришки використовували методи партизанської боротьби, діяли невеликими загонами, користувалися масовою підтримкою населення. Найбільшого розмаху опришківський рух набрав у 30-ті – 40-ві роки ХVІІІ ст. під проводом Олекси Довбуша (загинув 1745 р.). Згодом опришківський рух очолювали І. Бойчук, В. Баюрак, П. Орфенюк.
Отже, опришківство було невід’ємною течією національно-визвольного руху всього народу, підточувало підвалини кріпосницького ладу, мало антипольське, антишляхетське спрямування.