Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). Кількість населення імперії впродовж першої половини XIX ст. збільшилася
із 37 до 69 млн осіб, переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану. Основна частина населення заселяла центральні й західні губернії, а на величезній території Сибіру проживало лише 3 млн осіб. Середня тривалість життя становила лише 27,3 року (у Великій Британії — 31,5 року) через велику дитячу смертність, нерозвиненість медичного обслуговування, періодичні епідемії. За складом населення Російська імперія була багатонаціональною державою, її народи сповідували всі світові релігії (християнство, іслам, буддизм), однак статус державної релігії мало лише православ’я.
За структурою російське суспільство залишалося фактично феодальним із поділом на привілейовані (дворянство, духовенство, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство). Найбільшим за кількістю станом було селянство — понад 30 млн осіб. Із них близько 20 млн становили кріпосні селяни. Вони вважалися «хрещеною власністю» дворян-поміщи-ків, яких на той час у країні налічувалося майже 600 тис. осіб.
За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною (абсолютною) монархією. Російський імператор мав необмежену владу. Конституції та парламентських установ у країні не існувало. Правителями імперії в цей період були Олександр I (1801 — 1825 рр.) і Микола I (1825—1855 рр.).
Олександр I на початку свого правління підтримував проекти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби із французами, і тому не бажав його скасування.
Правління Миколи I розпочалося жорстоким придушенням виступу опозиційно налаштованих до самодержавства російських дворян та офіцерів. Микола I не підтримував ідей будь-яких змін в управлінні імперією та намагався «вдосконалити» його бюрократизацією та посиленням ролі поліції.
Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя імперії стало кріпосне право. Ситуація, коли більшість населення складали кріпосні селяни, становище яких нагадувало рабське, ставала все небезпечнішою. Однак влада не наважувалася на рішучі зміни, оскільки її опорою були дворяни — власники кріпосних. Для національної політики імперії було характерне здійснення щодо неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей національного походження та історичних традицій, їх русифікація. Будь-які спроби неросійських народів боротися за національні права придушувалися.
За рівнем свого економічного розвитку Російська імперія значно поступалася тогочасним провідним країнам Заходу. Промисловий переворот розпочався в країні на межі 30—40-х рр. XIX ст. і розгортався дуже повільно. Йому заважала відсутність ринків вільнонайманої робочої сили та збуту продукції в умовах панування кріпосництва. Перші фабрично-заводські підприємства виникли в 30-х рр. XIX ст. у текстильній і гірничодобувній галузях промисловості.
Російська імперія була аграрною країною. Характер розвитку сільського господарства визначався пануванням кріпосницьких відносин. Урожаї були низькими, сільське господарство розвивалося за рахунок збільшення посівних площ із використанням примітивної техніки. Чимало господарств зберігало натуральний характер. Російська зовнішня торгівля була спрямована на постачання сировини (зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового обладнання, предметів розкоші й так званих «колоніальних» товарів (чай, кава, прянощі).
РУХ ДЕКАБРИСТІВ. Відмова Олександра I від намірів реформування Російської імперії викликала велике розчарування в прибічників цього шляху. Відтоді в Росії виникло протистояння між владою, що діяла методами політичної реакції, і патріотами, які прагнули змін у суспільно-політичному житті. Пізніше їх стали називати декабристами.
Декабристи — учасники таємних організацій у Російській імперії, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Підняли повстання в грудні (російською мовою — декабрь) 1825 р.
Перші таємні опозиційні організації створили гвардійські офіцери, учасники закордонних походів 1814—1815 рр. У 1816 р. виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався в «Союз благоденства». Його учасники виступали за ліквідацію кріпосного права, перетворення самодержавства на конституційну монархію. Однак через розбіжності в поглядах на шляхи реалізації цих намірів у 1821 р. союз розпався.
Францияны біріктіру XI Людовиктің тұсында (1461-1483) аяқталды. XVI ғасырда ірі герцогтік Бретань Францияға қосылғаннан кейін Франция өзінің аумағын қалыптастырып, Батыс Еуропадағы орталықтандырылған аграрлы ірі мемлекетке айналды. Франция — Лангедок, Прованс, Дофинэ, Бургундия, Бретань және Нормандия провинцияларынан тұрды. XVI ғасырдағы саяси-әлеуметтік өзгерістер Францияда абсолюттік монархияны қалыптастырды. Басқа Еуропа елдеріндегі абсолютизммен салыстырғанда француз абсолютизмі күшті дамыған классикалық түрде орнықты. Феодалдық дворяндар елдегі артықшылық жағдайдағы абсолютизмнің арқа сүйер негізгі тірегіне айналды. Француз королін католиктік шіркеу де қолдады. Жаңадан дамып келе жатқан буржуазия тобының өкілдері де абсолютизмді қолдап отырды. Себебі, қаржысы жетерлік буржуазия өкілдерінен мемлекеттік шығын көбейген сайын өкімет қарыз алып отырды. Ал өкімет өз тарапынан қарыз бергендерге жанама алым-салықтарды жинауға рұқсат етті. Олар алым-салық жинайтын компаниялар құрып, халықтан түсетін салықтан үлкен көлемде қаржы жинап алып отырды. Мұндай жолмен жиналған қаржы капиталдың алғашқы қорлануындағы француздық ерекшелікке айналды. Сонымен бірге француз буржуазиясының ірі тобы абсолютизмді қолдауының нәтижесінде күйзелген дворяндардың жерін сатып алды.
Александр Невский родился в 1221 году в семье одного из потомков Рюрика. Его отцом был Ярослав князь переяславский, который очень в скором времени, после рождения сына стал Великим Киевским князем. Самому же Александру в этот период предстояло княжить в Новгороде.
Вместе со своим старшим братом, Александр Невский в возрасте семи лет, занял престол. Таким образом началась деятельность, будущего великого сына Руси, в качестве правителя. Пока братья Фёдор и Александр были ещё совсем юными их наставниками являлись тиун Якун и воевода Фёдор Данилович. В возрасте тринадцать лет умирает старший брат Александра и он остаётся один в Новгороде. На тот момент юному князю исполнилось двенадцать лет. Именно в этом возрасте Невский участвует в своём первом военном походе под стягом отца. Поход этот не увенчался успехом, но послужил первым опытом военной деятельности для будущего героя.
После набегов Батыя и разорении им Северо-западе Руси, ослабленным положением государства решили воспользоваться и напасть шведы и ливонцы. Так в 1240 году шведское войско подошло к Неве и расположилось там, собираясь направиться на Новгород. В связи с этим командующий шведами направил предупредительное послание, в котором изложил свои планы. Александр, в свою очередь, принимает решение о хитром тактической ходе. Он, не дожидаясь атаки врага, сам отправляется к Неве с небольшим войском. Шведы оказались в растерянности и не смогли отразить неожиданный удар. Враг был начисто разгромлено, а Александр в тот же час превратился в легендарного героя родной земли. Участь шведов постигла и ливонцев, которые захватили Псков. Войско ливонского ордена было разбито в близи Чудского озера в 1242 году. В истории это эпическое сражение известно, как Ледовое побоище. В 1245 году литовцы посмел вторгнутся на землю Руси, что заставило Александра немедля двинуться в поход. Узнав об этом, литовцы пустились в бегство. Такой ужас на них навлекло лишь имя Александра Невского. Позднее великий князь сумел решить и проблему с ордынцами. Он смог договориться о мирном сосуществовании и стал желанным и частым гостем хана.
По истине, Александр Невский был великим военным и правителем. Его подвиги и свершения восхищаются многие поколения и будут восхищать ещё много времени.