В Європі на поширення християнства істотно вплинуло Велике переселення народів, коли відбувалося навернення до християнства німецьких племен. Одними з перших християнство прийняли вандали, вестготи, остготи. У V-VI ст. християнство поширилося серед лангобардів на півночі Італії і серед франків, які вторглися в Галію. В цей же період були християнізованих кельтські племена: бритти в Британії, пікти і скотти в Шотландії. Ірландія прийняла християнство в V ст. Її християнським покровителем став єпископ Патрік (бл. 389-461), зарахований пізніше до лику святих. У VI-VII ст. християнство прийняли вожді і королі англосаксонських племен.
У IX ст. Сербія і Болгарія прийняли християнство і підкорилися Константинопольському Патріарху. Чехи і поляки визнали християнство і залежність від Папи Римського в IX-X ст., В кінці X ст. - угорці.
Древняя Спарта — образец аристократического государства, которое в целях подавления недовольства огромной массы подневольного населения (илотов) сдерживало развитие частной собственности и успешно пыталось сохранить равенство среди самих спартанцев. Организация политической власти у спартанцев была типичной для периода распада племенного строя: два родоплеменных вождя (возможно, как результат объединения ахейских и дорийских племён), совет старейшин, народное собрание. В VI веке до н. э. сложился так называемый «ликургов строй» (установление илотии, укрепление влияния общины Спарты путём уравнивания их в экономическом отношении и политических правах и превращения этой общины в военный лагерь). Во главе государства стояли два архагета, которые выбирались каждый год путём гадания по звёздам. Им подчинялось войско, и они имели право на большую часть военной добычи, обладали правом жизни и смерти в походах.
