Відповідь:
Пояснення:Переяславська рада (1654 р.) - загальна військова рада, скликана гетьманом Б. Хмельницьким у м. Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Україною та Московською державою.
Під час національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б. Хмельницького 1648-1657 рр. уряд Гетьманщини підтримував дипломатичні стосунки і укладав воєнно-політичні союзи з багатьма державами - Кримським ханством, Туреччиною, Московською державою, Молдавією та ін. Постійні зради Кримського ханства, ненадійність з боку інших союзників штовхали гетьмана на підтримання тісних контактів з Москвою, яка була зацікавлена у зростанні свого впливу в Україні.
Восени 1653 р. Земський собор, який відбувався у Москві, прийняв рішення про включення України до складу Московської держави, а 23.10.(2.11).1653 р. московський уряд оголосив війну Речі Посполитій. Для ведення переговорного процесу між обома державами в Україну з Москви 9(19).10.1653 р. вирушило велике посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. У його складі були також окольничий Олфер'єв, дяк Л. Лопухін, представники духовентства.
Місцем проведення генеральної військової ради було обрано м. Переяслав, куди посольство прибуло 31.12.1653 (10.1.1654 р.). Б. Хмельницький разом з генеральною старшиною прибув 6(16).1.1654 р. У Переяславі відбулася 8(18).1.1654 р. старшинська рада, а згодом генеральна військова рада. В ній взяли участь предствники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків та жителі Переяслава. Не було представників від селян, міщан (крім Переяслава) та духовенства. Після зачитання царської грамоти гетьманом старшина та посли пішли до Успенського собору, де духовнство мало привести їх до присяги. Однак, Б. Хмельницький зажадав, щоб посли першими принесли присягу від імені царя, що мало б забезпечити Україні збереження її прав, а також було б ствердженням союзу між обома державами. Боярин В. Бутурлін рішуче відмовився скласти присягу, у зв'язку з чим гетьман і старшини пішли на нараду, яка тривала декілька годин, а посли залишились чекати у соборі. В ході наради полковники переяславський П. Тетеря та миргородський Г. Лісницький приходили В. Бутурліна - скласти присягу, але безуспішно. Одночасно керівник посольства двічі стверджував, що цар охоронятиме всі права України і заявляв, що "царское слово переменно не бывает". Після тривалої наради і враховуючи слова Бутурліна, які гетьман і старшина тлумачили як рівнозначні присязі царя, українська сторона склала присягу.
Всього у день Переяславської Ради присягу склали 284 особи. Від імені царя гетьману було вручено грамоту та знаки гетьманської влади: військовий прапор - хоругву, булаву та шапку. Після Переяславської Ради представники московського посольства побували у 117 містах і містечках України для прийняття присяги від населення на вірність цареві. За їхніми даними присягу склали 127 328 осіб чоловічої статі. Відмовились присягати Уманський і Брацлавський полковники І. Богун та І. Сірко, а також українське духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим.
У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав - України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б. Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України.
Слід також звернути увагу на той факт, що під час Переяславської Ради не було укладено жодного офіційного правового акту, відбулася лише одностороння присяга гетьмана та козацької старшини.
Українська сторона виробила письмовий проект договору між Гетьманщиною і Москвою під назвою статті". Але в процесі переговорів у березні 1654 р. в Москві документ був зменшений і значно змінений.
Наряду с проблемами укрепления государственности, в политике киевских князей отчетливо просматривался и внешнеполитический аспект. Древнерусское государство стремилось обезопасить себя от внешних врагов, расширить свою территорию и завоевать выгодные торговые пути. В этом смысле особенно выдающейся представляется деятельность князя Святослава (964-972), сына Ольги. Своими военными походами против враждебных государств – Хазарского каганата, Волжской Булгарии, Византии, а также степных кочевых племен – этот князь выполнил многие внешнеполитические задачи, стоящие перед формирующимся молодым государством.
Значительный шаг вперед Киевская Русь сделала в период княжения Владимира Святославовича (980-1015). В это время окончательно завершился процесс формирования территории Киевской Руси, были созданы основы политико-государственного устройства.
Во главе государства стоял киевский князь, называвшийся великим князем. Он управлял при совета из других князей и дружинников (боярская дума). Дружина делилась на старшую (бояре, мужи) и младшую (гриди, отроки). С дружины князья укрепляли власть над населением и расширяли территорию государства. Дружинники получали от князей право на доходы (в виде дани), многие из них становились земельными собственниками, ведшими хозяйство в своих имениях (вотчинах) путем эксплуатации труда закабаляемых крестьян. Города управлялись княжескими посадниками. Постепенно складывалась иерархия правящего класса. Князья союзов племен и племенные князья стали служилыми князьями великого князя, а остальная военно-служилая знать вошла в военно-служилое сословие, окружавшее великого князя.
