ответ:Причина Троянской войны, согласно многочисленным мифам и сказаниям, такова. Троянец Парис похитил Елену, жену греческого царя Менелая. Греки решили отомстить троянцам, собрали большое войско и приплыли под Трою. Впрочем, это не единственная версия. В мифах довольно много путаницы по поводу подлинной причины Троянской войны. Например, согласно «Троянской Истории» Гвидо де Колумна, не троянец Парис первый обидел греков, похитив у них Елену, а наоборот, греки похитили у троянского царя Приама его сестру Ексионию [851], с. 91. И лишь потом Парису пришлось похищать Елену, дабы отомстить грекам.
«Есть и совершенно противоположное свидетельство, согласно которому Гермес похитил Елену по велению Зевса и отдал ее на попечение ЕГИПЕТСКОМУ царю Протею. Тем временем, призрак Елены, созданный… ИЗ ОБЛАКОВ, был с Парисом послан в Трою с единственной целью — вызвать войну» [196:1], с. 288.
По другим свидетельствам, среди греков был сын Париса. «У Париса был старший сын от Эноны по имени Кориф, которого ревнивая мать отправила проводником, чтобы тот привел жаждущих отмщения греков к Трое» [196:1], с. 288. Таким образом, по некоторым известиям, греков под Трою приводит ТРОЯНСКИЙ ЦАРЕВИЧ.
ответ:Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. з'явилися нові жанри: опера (першою українською національною оперою була "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського — 1863 p.); камерно-інструментальні твори. Розвивається і вдосконалюється симфонічна музика (М. Березовський, Д. Бортнянський).
На розвиток музичного життя України істотно вплинули Харківський, Київський та Львівський університети, Ніжинський ліцей, при яких були хори, оркестри, аматорські театри.
Відкриваються театри, де поряд із драматичними до репертуару входять оперні та балетні вистави: 1776 р. — у Львові, 1806 р. — у Києві, 1810 р. — в Одесі. Плідно працюють композитори І. Вит-ковський, І. Лозинський, І. Лизогуб та А. Лизогуб, Г. Рачинський та ін.
На західноукраїнських землях у царині музичного театру, хорової та інструментальної музики працюють М. Вербицький (музика до вистави "Подгоряне", 11 увертюр, хори на вірші Т. Шевченка, М. Шашке-вича та ін.), І. Лаврівський (хорові твори, музика до вистав "Обман очей", "Пан Довгонос", "Роксолана"), І. Воробкевич (оперети, хори, пісні), А. Вахнянин (опера "Купало", хори) та ін.
У цей період посилилися репресивні заходи царського уряду проти української культури. Забороняється українська мова в народних шко-
лах. Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський указ 1876 р., що був підписаний власноручно царем, забороняли друкування українських книжок у межах Росії, увезення їх з-за кордону, не дозволялося співати у школах народних пісень, ставити українські п'єси, з'являтися у громадських місцях в українському народному вбранні.
Проте боротьба за національну культуру наростала. У цей період дедалі помітнішим ставав вплив революційно-демократичних ідей. Третє видання "Кобзаря" Т. Шевченка виходить друком у 1860 p., і відтоді його естетика, бунтарська поезія значною мірою визначають розвиток культури в Україні.
У 1860—1890 pp. розгортається робота українських учених, письменників, композиторів, пов'язана зі збиранням, вивченням та публікацією народної творчості. Велику роль у цьому відіграли І. Франко та М. Лисенко. У численних працях з фольклору та етнографії, зокрема у творі "Жіноча неволя в руських піснях народних" (1883), І. Франко стоїть на позиціях прогресивної естетики Європи.
З 70-х років XVIII ст. в Україні активно розвивається наукова фольклористика, основу якої заклала стаття О. Серова "Музыка южнорусских песен". Вагомий внесок у неї зробили М. Лисенко і П. Со-кальський. Предметом їх досліджень стають ладо-інтонаційна будова української народної пісні, особливості та закономірності її метро-рит-мічного складу, типові риси змісту та композиційної будови. Друкувалися численні статті та рецензії на театральні вистави, концерти, твори композиторів, перші пошуки науково-теоретичної розвідки з питань історії української музики. Іншими словами, розвивалася музично-критична та науково-теоретична думка.
З 60-х років починається новий етап в історії української музичної культури, завершується формування української національної школи у професійній музиці. У цей час в Україні працюють композитори С. Гу-лак-Артемовський, П. Ніщинський, П. Сокальський, М. Калачевсь-кий, М. Аркас, М. Вербицький, І. Лаврівський, В. Матюк, А. Вах-нянин, І. Воробкевич та ін.
Пісенна скарбниця українського народу збагачується новими за змістом і жанрами творами. Це робітничі, солдатські пісні (типово маршово-похідні, ліро-епічні та баладні, рекрутські); похоронні плачі-голо-сіння; бурлацькі, наймитські, строкарські пісні; пісні про тяжку жіночу долю; сатиричні та жартівливі.
У другій половині XIX ст. поширюються пісні на тексти Т. Шевченка. На його вірші писали музику О. Рубець, Д. Крижанівський, Г. Гладкий. З'являються пісні на слова інших українських поетів того часу: романсові — на слова С. Руданського ("Повій, вітре, на Вкраїну"), А. Чужбинського ("Скажи мені правду"), Л. Глібова ("Стоїть гора високая") та ін. Популярними залишаються старогалицькі пісні "Там, де Чорногора", "Сонце ся сховало", "Пою коні при Дунаї" та багато інших.
Подальшого розвитку набули хорове мистецтво, багатоголосний спів, особливо помітно це в так званих вуличних парубоцьких піснях. Особливості багатоголосся, зокрема підголосного, помітні у творчості М. Лисенка, М. Леонтовича, П. Козицького, Л. Ревуцького, Б. Лятошинсь-кого, Г. Верьовки, С. Козака та ін.
Революция 1905-1907 годов в Казахстане
Революционные события в России и их влияние на Казахстан. В распространении политических листовок, обращений к народу большую роль сыграли подпольные революционные кружки. Один из первых марксистских кружков в Казахстане был образован в 1902 году в Оренбурге. В Казахстане начинали свою революционную деятельность М.В. Фрунзе и В.В. Куйбышев. М. Фрунзе военный теоретик и знаменитый полководец Гражданской войны, родился в 1885 году в городе Пишпек (Бишкеке). В 1904 году окончил гимназию в городе Верном и затем поступил в Петербургский политехнический институт, где вступил в партию большевиков. В. Куйбышев, видный партийный и государственный деятель СССР, родился в 1888 году в городе Омске. Молодые годы провел в Казахстане. С 1903 года участвовал в революционной деятельности социал-демократических групп Петропавловска и Омска. Куйбышев сыграл видную роль в развитии экономики Советского Казахстана. В городе Кокчетаве был открыт музей В. Куйбышева.
Поводом к началу революции 1905-1907 годов в Казахстане, как и в других частях империи, послужило «Кровавое воскресенье» 9 января 1905 года в Петербурге, когда царскими войсками у Зимнего дворца была расстреляна мирная демонстрация рабочих. Одни из первых демонстраций в поддержку рабочих Петербурга в феврале 1905 года в Перовске, Туркестане и других городах. Одним из организаторов антиправительственного митинга в Каркаралинске в мае 1905 года был Мыржакып Дулатов. В Казахстане в 1905 году в забастовках участвовало 440 тысяч рабочих. Огромное воздействие на усиление революционных выступлений в Казахстане оказала Всероссийская октябрьская политическая стачка. Стачечные комитеты были созданы на Успенском руднике, в Кустанае, Уральске, Верном и Перовске. Правительство, напуганное размахом революционного движения, пошло на некоторые уступки, и 17 октября 1905 года император Николай II издал Манифест, где народу обещалось свобода слова, печати, собраний, неприкосновенность личности. Царский манифест от 17 октября был воспринят в Казахстане неоднозначно. Казахская национально-демократическая интеллигенция (А. Бокейханов, А. Байтурсынов, М. Дулатов) подвергли критике основные положения Maнифеста. Социал-демократические группы отнеслись к Манифесту крайне отрицательно и использовали недовольство населения для дальнейшего разжигания революционных настроений. 18-19 октября 1905 года массовая политическая стачка в административно-политическом центре Западного Казахстана - Оренбурге. Особенно обеспокоила правительство массовая демонстрация октября 1905 года в центре Степного генерал-губернаторства - городе Омске. Политическая демонстрация 1905 года в городе Перовск носила интернациональный характер: казахи и русские сообща выдвинули требования к местному управлению. Комитет, созданный из представителей рабочих города, установил связь с рабочими Петербургской железной дороги. В Семипaлатинске 16-28 ноября 1905 года забастовка почтово-телеграфных служащих. Ее участники выдвинули четкие политические требования. Для подавления забастовки губернатор области Галкин вызвал военную колонну из Каркаралинска. Не остались в стороне от революционных выступлений воинские части. Протест против антинародных действий властей 6-7 ноября 1905 выразили солдаты батальона Западно-Сибирского полка, а 21 ноября 1905 года-солдаты гарнизона города Жаркент.