Русская революция 1905 — 1907 годов потрясла весь капиталистический мир и прервала тот относительно мирный период его развития (1872—1904 гг.), когда, по словам В. И. Ленина, «Запад с буржуазными революциями покончил. Восток до них еще не дорос» (1). Действенность и огромная сила того влияния, которое peволюционные события в России оказали на борьбу колониально-порабощенных народов Азии, определялись глубоким отличием первой русской революции от буржуазных революций времени. Это была первая народная революция эпохи империализма, она «создала революционный народ, руководимый революционным пролетариатом» (2). Хотя эта революция по своему характеру непосредственно не выходила за рамки буржуазно-демократических требований, гегемония пролетариата наложила решающий отпечаток на весь ход ее развития, на расстановку классовых,сил (выступления крестьянства шли не под руководством буржуазии, а под руководством пролетариата), на самые методы борьбы (всеобщая политическая стачка, вооруженное восстание). В силу ряда причин народы зарубежного Востока были особенно восприимчивыми к русскому революционному влиянию. В числе этих обстоятельств необходимо отметить наличие общей границы с Россией и давние непосредственные экономические и культурные связи с русским народом, что и раньше оказывало большое влияние на формирование демократических течений в Иране, Китае, Корее и других странах Азии. Но на рубеже XIX и XX веков большое значение приобрел неземледельческий отход азербайджанских и корейских крестьян на заработки в Россию (3).
Людина спочатку, будучи істотою цікавим, цікавився історією. І не важливо, чия це історія. Історія людини, держави, а може й усього світу. Адже заглянути в минуле, повчитися помилок предків, отримати уроки невдач і падінь, проаналізувати ситуацію в сьогоденні - ох як буває необхідно. Де ще брати рада, як не у історії. Минуле не змінити, як не старайся, а ось сьогодення і, тим більше, майбутнє, поки воно не стало минулим, людина змінити в силах. Ну, і, нарешті, порадіти, загордитися своїми предками. Відчути себе спадкоємцем великих традицій і звичаїв, зрозуміти закономірності перетворення ідей у матеріальні речі і вчинки, усвідомити свою причетність до подій у сьогоденні і відповідальність за це перед своїми нащадками. Все це надає історія, постійно доводячи свою необхідність не тільки в наукових колах, але й у справах житейських, побутових. Історія не раз показувала свою циклічність. Різниця лише в часі та персонажах. Але події-то повторюються. І повторюються із завидною періодичністю. Адже не можна ж сказати, що історія не показує нам часів, наприклад, розпаду єдиної держави на окремі і незалежні території? Не можна. Було таке вже. Або, наприклад, спроби експансії Російської держави з боку країн Європи? Теж було. І неодноразово. І таких прикладів, якщо придивитися уважніше, можна знайти величезну масу і, відповідно проаналізувати: як всі ці речі «проходили», як їх допускали, як з них викручуватися. Уроків маса і відносяться вони не тільки до держави в цілому, але і до конкретної людини. Адже не дарма авторитетні вчені порівнюють життя та функціонування держави з життям і функціонуванням окремої людини. Зрозуміло, звичайно, що досконально, у всіх проявах та варіаціях, історію вивчити просто неможливо. Адже не можна з точністю стверджувати, про що думав і що відчував той чи інший персонаж, або що послужило поштовхом до певних дій і які причини у цього поштовху, оскільки історія є не тільки списком дій, розташованих у хронологічному порядку, але і переплетенням набагато більшої кількості факторів, ніж час, місце розташування та площу. З одного боку це робить важчою вивчення історії , А з іншого, робить цей процес неповторно цікавим та інтригуючим, оскільки, розуміючи причинно-наслідкові зв'язки стався в той чи інший період події, стає ясно і зрозуміло, що предки були далеко не відсталими дикунами, а могли, знали і вміли щось таке, що стане в нагоді скрізь і в усі часи.
