1. Упереджене ставлення:
Політична ідея винятковості малоросів, як вважає таємний радник Юзефович, є вигадкою австрійсько-польської інтриги, яку запустили у нас поляки на початку 40-х рр.
У 1861 р. почали видавати в Петербурзі Білозерський разом з Кулішем журнал “Основа”. Поява цього журналу – перший формальний прояв української пропаганди.
Заснований в Києві відділ імператорського Російського географічного товариства прихистив тих неблагонадійних і шкідливих осіб, які нині вирізняються особливою діяльністю на ниві поширення серед народу ідеї про самостійну народність малоросів.
Найголовнішими діячами відділу на терені поширення в народі хибної і шкідливої думки про самостійність малоросійської народності, мови й літератури є Чубинський і колишній доцент Київського університету Драгоманов.
...українофіли наполегливо намагаються піднести простонародну говірку Південної Росії до рівня літературної мови, перекладаючи твори російської та іноземних літератур і видаючи оригінальні твори.
З особливою увагою стежачи за напрямом усіх видань для народу малоросійською говіркою, дійшли позитивного висновку, що вся літературна діяльність так званих українофілів має кваліфікуватися як посягання на державну єдність і цілісність Росії, приховане більш-менш пристойними формами.
2. Найбільша загроза:
Дозволити створення особливої простонародної літератури українською говіркою – означало б закласти міцне підґрунтя для розвитку переконання у можливості здійснити в майбутньому, хоча, можливо, і досить віддаленому, відчуження України від Росії.
3. Докази упередженості:
Це переконання підтверджує історія одного з найбільш завзятих пропагандистів українофільства Куліша, який чи не першим заклав основу до подальшого розвитку і поширення шкідливого й безглуздого вчення про відокремлення Малоросії...
Майже одночасно з Кулішем з’явився поет Шевченко, якого прихильники Куліша, коли поет помер, намагалися щосили підняти на п’єдестал народного кумира.
турки-османы происходили из огузского племени кайы, обитавшего в средней азии в области мерва. спасаясь от нашествия монголов, часть племени откочевала на запад, где их предводители находились на службе у хорезмшаха джалал уд-дина. затем небольшое подразделение кайы, во главе с эртогрулом[1], направилась во владение румского султана кей-кубада i, который ему удж сёгюта в анатолии, на границе с византийскими владениями.
в 1402 году среднеазиатский завоеватель тамерлан разгромил османов под анкарой[2]. султан баязид i попал в плен[3], где и умер. государство османов тимур разделил на части. лишь мурад ii смог вновь восстановить единство государства. c xvi века продолжилась мощная экспансия турок[4].
в 1517 году селим i уничтожил государство мамлюков в египте и присоединил египет к своим владениям[5]. он также принял новый титул халифа правоверных. османские султаны носили титул халифа вплоть до 1924 года.
постепенно усилившись, турки-османы захватили огромные территории, включавшие в себя весь полуостров, малую-азию, северную африку вплоть до марокко, сирию, палестину, аравийский полуостров, месопотамию, закавказье и крым[6].
в 1909 году султана абдул-хамида ii свергли, следовательно, абсолютная монархия в османской империи перестала существовать. на престол взошёл ранее бесправный брат абдула-хамида ii мехмед v[7]. ситуация в османской империи при нём стала стремительно ухудшаться.
в 1922 году султан мехмед vi покинул страну. практически с этого момента монархия в османской империи перестала существовать. документально это было оформлено 29 октября 1923 года, когда была провозглашена турецкая республика. 3 марта 1924 года был халифат[8]. более в турции монархия не возрождалась
А2.1
А4.3
А5.3
А6.4
2)4
3)4
4)3
5)3
6)4
7)скорее всего2
8)4
9)3
10)3
11)
12)2
13)3
14)
15)2
16)3
17)
18)3
19)1или 2
20)1
21)
22)
23)3
24)3
25)1
26)
27)3
28)
29)