змін у цій версії очікують на перевірку. Стабільну версію було перевірено 8 березня 2020.
Королівство Русь (Королівство русинів, Королівство Руси, Королівство Руське; лат. Regnum Rusiae, Regnum Ruthenorum) — уживана в латиномовних джерелах, переважно у XIV столітті, назва Галицького князівства[1]. Пізніше під впливом цієї назви Галичину стали ототожнювати з Руссю (у вузькому значенні цього слова). У західних пам'ятках більш раннього часу інколи королівством неофіційно називали всю Руську державу (Київську Русь), а її великих князів іменували королями.
Кордони Королівства Руського (1300)
Печатка Юрія Львовича, короля Руси (лат. Regis Rusie)
Коронованими королями Русі були Данило Романович (з 1253) і Юрій Львович (останній на аверсі маєстатичної печатки названий «Rex Rusiae» — король Русі, а на реверсі — «Dux Ladimiriae» — князь Володимирії). У своїх грамотах Юрій II титулувався «князем всієї Малої Русі» або «князем Руського королівства».
В іспанській «Книзі знань» фігурує Львівське королівство (Leon); частину тексту, де йдеться про це, деякі історики датують 1303—1306.
Після захоплення у 1349 році Королівством Польським Галицької землі польському королю Казимирові III довелося враховувати традиції самостійного державного існування Галицько-Волинського князівства та Руського королівства. У низці документів за 1350—1358 роки Казимир III титулував себе не лише королем Польщі, а й володарем Королівства Русі. Крім того, він випускав окрему монету для Руського королівства — руський грошик. Усе це свідчить, що питання про державно-правову форму анексії Галицького князівства, яке в Західній Європі прирівнювали до королівства, на той час не було остаточно вирішеним. Як відзначив польський історик Юзеф Сєрадзький (Józef Sieradzki, 1900—1960[2]), Казимир III уважав вигідною для себе персональну унію двох рівноправних королівств (Польщі і Галицької Русі), об'єднаних особою одного монарха. Однак незабаром перемогла репрезентована польською політичною елітою тенденція до беззастережного включення «Руської землі» (terra Russiae) до Корони Польської як її складової частини. Вживаний не лише в західноєвропейських і угорських, а й у польських актах і хроніках термін «Королівство Руське» засвідчує, що завойовані Польщею галицькі волості сприймалися поляками як окреме політичне утворення, відмінне як етнічно, так і культурно від решти Польського королівства.
1372 року король Угорщини і Польщі Людовик Угорський, представник Анжуйської династії Капетингів, передав Королівство Русі «з містами й населенням у вічне управління» князю Владиславові Опольському.
1387 року встановилося довготривале панування Польщі на теренах Руського королівства. На чолі польського війська, яке здійснило анексію, була поставлена королева Ядвіга — дочка короля Людовика Угорського, а не її чоловік — Владислав II Ягайло[3]: спадкові права Ядвіги на угорську корону полегшували полякам усунення з повітів Галичини угорських старост. Незважаючи на підпорядкування Королівства Русі Польщі, Угорщина і далі претендувала на територію королівства (іменуючи його Королівством Галичини та Володимирії (Ґаліції і Лодомерії))
Объяснение:
Вследствие этих изменений исчезли государства, которые традиционно заметно влияли на развитие событий в Украине в позднее средневековье и раннемодерную сутки. В новейшее время украинские земли выступили в новой политической конфигурации: после первого раздела Польши (1772) в состав Австрийской империи были включены Галичина, часть Волыни и Подолья; в 1774 г. после очередной войны с Турцией, Россия присоединила к себе Крым и пивничнонадчорноморськи степи; в 1775 г. до Австрии была присоединена Буковина, которая была частью Османской империи, после второго раздела Польши (1793) к Российской империи перешла Правобережная Украина (Киевщина, Волынь, Подолье), после третьего раздела (1795) — Берестейщина.