Важное значение в хозяйстве царства имело разведение скота. Луга и степи региона были прекрасными пастбищами, где паслись стада. Государственная власть охраняла интересы богатых скотоводов. Значительная часть скота была сосредоточена в руках нескольких богачей, отдававших его внаём простым вавилонянам. Наниматель скота был ответственным за нанятых им животных и обязывался возмещать их хозяину убытки в случае причинения им ущерба, например, повреждения рогов или глаз. Пастухи также несли ответственность за изменения клейма или продажу украденного животного.
Для начала работы в поле вавилоняне орошали его. Затем пригоняли быков, топтавших землю. После этого поле боронили и рыхлили. Все комки разбивались молотками. Эта работала требовала тяжелого труда и большого количества работников. Она длилась десять дней и выполнялась как днём, так и ночью. Сев происходил при плуга-сеялки, рядом с которым шёл человек с мешком ячменя, кидавший через определённые промежутки времени. Когда ячмень начинал прорастать, крестьянин обязался богине сельскохозяйственных вредителей и принимал меры по разгону птиц. Далее он должен был полить всходы три раза на строго определённых стадиях. Крестьянин мог полить их в четвёртый раз в случае, когда опасность грибкового заболевания миновала.
Спадщину Симона Петлюри важко оцінити з позитивного чи негативного боку. Однак є фактом, що йому не вдалося втілити всі задуми щодо УНР. Причиною цьому стали тодішні ситуації та обставини, як внутрішні, так і зовнішні. УНР в очах російської влади була землею, без якої вона втрачала характеристики імперії. І мова йшла не тільки про природні ресурси, родючу землю, чисельність населення, промисловість та армію. Мова йшла про історичну спадщину, історію та минуле. Але українці хотіли бути українцями, а не малоросами. Однак, Росія була сильним ворогом для тодішньої УНР. Вона ще була ослаблена, її територія обкладена ворожими військами (польські, російські червоні та білі, антантські). Воювати одразу проти всіх – це непосильне завдання. Але тут важливо відзначити внутрішню проблему, яка перешкоджала С. Петлюрі у його задумах. Армія, яка складалася переважно із селянських загонів була і непрофесійною, і часто перекидалася на сторону сильніших – в цьому разі до червоної армії. Це сталося через пропаганду кращого життя для селян. Останні ж, звинуватили українську владу у неможливості/небажанні робите це для них. Фактично, територію УНР вже збагачували більшовицькі окупанти.
Попри нещадну критику Варшавського договору (УНР та Польщі, 1920 рік), Петлюра, зрештою, зміг відновити армію та продовжувати боротьбу з радянськими військами. Однак, його очікування аналогічного селянського бунту 1919 року, на жаль, не справдилися.
Підсумовуючи, варто сказати, що в тодішніх обставинах, Симон Петлюра зробив все, що лише міг.
