1. Я думаю, что если бы человек остался жить в первобытных условиях, он бы не смог нормально жить, не было бы нормальных домов, где можно укрыться от дождя, не было бы средств передвижения (кроме ног). Да, некоторых глобальных проблем мы бы избежали.
2. Считаю озоновые дыры и глобальное потепление самыми опасными глобальными проблемами человечества. Озоновые дыры усиливают поток радиации, и от повышенного уровня излучений страдают не только люди, у которых озоновые дыры вызывают рак кожи, но и растения, и животные.
3. Чтобы не загрязнялись реки и воздух, уменьшить количество фабрик, выбрасывающих в атмосферу и гидросферу вредные химикаты.
Внешняя политика СССР в начальный период “оттепели” велась в условиях “холодной войны”. Для ее ослабления требовались новые, более дипломатические, гибкие подходы к решению мировых проблем.
ХХ съездом КПСС (1956 г.) был определен принцип мирового сосуществования государств с различным социально-политическим строем, что позволило СССР направить усилия на разрядку международной напряженности.
Политика мирного сосуществования, чередуя давление с компромиссами и не доводя дело до войны, объясняет сложное на первый взгляд переплетение противоречивых инициатив советской дипломатии, в период 1956 — 1964 гг. сочетавшей угрозы с предложениями разрядки мировой напряженности.
Принятая в отношении Запада политика предполагала в первую очередь полное признание им итогов второй мировой войны и завоевания “социалистического лагеря”.
В январе 1954 г. в Берлине состоялось совещание министров иностранных дел США, Великобритании, Франции и СССР, обсуждавших вопросы, связанные с Индокитаем, Кореей, германскую проблему, коллективную безопасность в Европе.
В июле 1955 г., десять лет спустя после Постдама, в Женеве вновь встретились главы великих держав — СССР,
Політична криза в Китаї загострювалася. У 1908, по смерті імператриці Ци Сі, правителем проголошено її онука — дворічного Пуї, а реальну владу захопила маньчжурська знать, яка усунула з вищих посад китайську аристократію.
У травні 1911 уряд передав право на будівництво залізниць у ряді провінцій спільному британо-франко-німецько-американському консорціуму, відібравши його у китайських акціонерних компаній. Це викликало хвилю невдоволення та спровокувало повстання у Сичуані, а ввечері 10 жовтня виступили революційно налаштовані солдати гарнізону в Учані. «Тунмінхой» очолив ці повстання та поширив їх на сусідні провінції — почалася Сіньхайська революція (від назви року з 30 січня 1911 до 17 лютого 1913 за китайським календарем).
29 грудня 1911 представники 17-ти повсталих провінцій у Нанкіні («південній столиці») проголосили Китай республікою й обрали Сунь Ятсена її тимчасовим президентом. Однак республіканський уряд контролював лише частину терену країни, в Китаї тривала громадянська війна. Командувач імператорськими військами генерал Юань Шикай (1859—1916), який свого часу мав репутацію ліберала, не приховував власних претензій на абсолютну владу. Тому, прагнучи припинити громадянську війну й уникнути іноземного вторгнення, Сунь Ятсен у середині лютого 1912 вдався до компромісу. Він відмовився від посади президента на користь Юань Шикая, а маньчжурська династія, у свою чергу, відмовилася від престолу, хоча за нею залишалися палаци, землі, майно. Новий президент відразу ж перевів уряд із революційного півдня до Пекіна, контрольованого його військами, жорстоко придушив селянські та робітничі виступи та встановив режим особистої диктатури. Його підтримали й іноземні держави, надавши велику банківську позику.
Сунь Ятсен та інші діячі «Тунмінхою» за участю частини лібералів створили 25 серпня 1912 нову партію — Ґоміньдан («Національна партія»). Загалом вона дотримувалася «трьох народних принципів», щоправда, без вимоги зрівняльного переділу землі. Юань Шикай відразу ж розпочав переслідування ґоміньданівців, і тоді в липні 1913 Сунь Ятсен закликав народ до «другої революції». Проте повстання було придушене урядовими військами, керівники забороненого Ґоміньдану емігрували, а Юань Шикай, розпустивши парламент, скасував конституцію та проголосив себе військовим диктатором. У 1915 він спробуваав оголосити себе імператором, але його монархія тривала лише 82 дні. Республіканський устрій було повернуто. Незабаром, за підтримкою Комінтерну, партія Ґоміньдан посилила свої позиції: перемога революції стала остаточною.