акт Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. про ненапад між СРСР та Німеччиною став політико-юридичною базою для розвитку радянсько-німецьких відносин у 1939–1941 рр. Дружба двох диктаторів тривала з осені 1939 р. до весни 1940 р.
Політичне співробітництво
Наприкінці вересня 1939 р. у Москві відбулись радянсько-німецькі переговори, на яких остаточно була вирішена доля Польщі. На пропозицію Й. Сталіна сторони переглянули сфери своїх інтересів у Європі, дещо змінивши підписану попередньо серпневу угоду. 28 вересня 1939 р. міністр закордонних справ Третього Рейху Йоахім фон Ріббентроп та народний комісар закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов підписали Договір про дружбу та кордон, який доповнював укладений 23 серпня пакт Молотова-Ріббентропа. Документ закріпив низку угод між двома диктаторами – Гітлером та Сталіним, та визначив територіальний розподіл Польщі. В результаті розподілу ІІ Речі Посполитої 48,6% її території (189 тис. кв. км.) з 69% населенням (20 млн 260 тис.) окупували німці, а решту – 51,4% території з 37,1% населенням поглинув Радянський Союз.
У секретних статтях документу був врегульований обмін біженцями між СРСР та Німеччиною, уточнювалися сфери впливу. Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа Люблінське і східна частина Варшавського воєводства (до річки Буг) мали потрапити до радянської сфери впливу, проте під час бойових дій вони опинилися у німецькій окупаційній зоні. В обмін на ці землі Берлін погодився передати до СРСР Литву. За наслідками договору, після висунення відповідного ультиматуму 15 червня 1940 р., Кремль анексував Литву.
В окремому таємному протоколі було визначено ставлення сторін до польського питання. Зокрема, Німеччина відмовилася від своїх планів щодо утворення «серединної польської держави» на окупованих нею територіях. Країни узгодили, що будуть поборювати у будь-яких формах польську пропаганду та рух Опору.
Перед від’їздом з Москви Й. Ріббентроп урочисто заявив радянській пресі, що «німецько-радянська дружба встановлена остаточно» і що обидві країни бажають, щоб «Англія та Франція припинили беззмістовну та безперспективну боротьбу проти Німеччини», а якщо у цих двох країнах «візьмуть верх підпалювачі війни, то Німеччина та СРСР знають, як відповісти на це зло». Міністр закордонних справ Третього Рейху також відзначив, що «переговори відбувалися в особливо дружній та чудовій атмосфері» і додав, що особливо його вразив «сердечний прийом» Сталіна та Молотова.
Відразу після закінчення окупації Польщі, Німеччина почала «мирний наступ» на Англію та Францію, пропонуючи розпочати переговори. Радянський Союз відразу включився в цю кампанію, оголосивши Англію та Францію агресорами. В. Молотов назвав абсурдом війну під гаслом боротьби проти німецького фашизму. Комуністичним партіям у цих країнах через Комінтерн надійшла інструкція з Москви критикувати свої «плутократичні» уряди та закликати їх укласти «почесний мир» з Берліном. Одночасно з нацистською пропагандою радянська преса почала переконувати США не вступати у війну на боці Великої Британії.
Під час виступу 31 жовтня на засіданні Верховної Ради СРСР В. Молотов наголосив на закінченні етапу «ненормальних відносин» між СРСР та Третім Рейхом і вказав на необхідність принципово інакшого трактування терміну «агресія» та «агресор» у нових міжнародних умовах. Відтак у своїй політиці Німеччина, начебто, виступала за «якнайшвидше закінчення війни та укладення миру», тоді як Англія та Франція хотіли продовжувати воєнні дії і були проти підписання миру. Світові нібито загрожували «плутократичні» уряди в Лондоні та Парижі, а не войовничий Берлін чи Москва. Війна проти гітлеризму була охрещена «злочинною» та «імперіалістичною», породженою колоніальною сутністю західних демократій. Співучасть СРСР у розчленуванні Польщі була названа «політичною підтримкою Німеччини в її устремліннях до миру». Нарком закордонних справ підкреслив, що радянсько-німецькі відносини побудовані «на міцній базі взаємних інтересів».
У своєму виступі в рейхстазі 6 жовтня 1939 р. рейхсканцлер А. Гітлер також говорив про «щасливу співпрацю» Німеччини та СРСР щодо ліквідації «вогнищ війни та забезпечення безпеки народів» і наголосив на спільних інтересах країн на Сході Європи.
Объяснение:
→ Новгородская земля была одним из центров образования Древнерусского государства. Именно в Новгородской земле начала княжить династия Рюриковичей, и возникло государственное образование, получившее в историографии названия Новгородская Русь, Верхняя Русь, Поволховская Русь, от которого принято начинать историю русской государственности.
→ С 1330-х до 1480 года московские князья, за редкими исключениями, — держатели ханского великокняжеского ярлыка, за получение которого они боролись с двумя другими крупными княжествами: Тверским и Суздальско-Нижегородским. С дальнейшим расширением земель московских князей и централизацией власти в XVI веке стало центром единогоРусского государства. В 1547 году Великий князь Московский Иван IV Васильевич принял титул царя.
→ Наибольшую угрозу новгородской независимости представляли владимирские князья (добившиеся усиления личной власти в своём княжестве после разгрома старого ростово-суздальского боярства в 1174—1175 годах), поскольку в их руках был эффективный рычаг воздействия на Новгород. Они несколько раз захватывали Торжок и перекрывали подвоз продовольствия из своих «низовых» земель.
→Новгородцы также предпринимали походы в Северо-Восточную Русь, в частности, ещё под руководством Всеволода Мстиславича 26 января 1135 года бились у Жданой горы, а в 1149 году вместе со Святополком Мстиславичем разорили окрестности Ярославля и ушли из-за весеннего паводка, также в рамках борьбы против Юрия Долгорукого.
→ У Новгорода были более доверительные отношения с Литвой. Москва же наоборот была не столь дружелюбно настроена к Великому княжеству Литовскому.
Московско-новгородские войны в 15 веке.
→ Великий князь Иван III получил тревожные известия из Новгорода и обвинил их в предательстве и в 1471 году объявил поход на Новгород. Явственная угроза независимости со стороны московского великого князя привела к формированию влиятельной антимосковской партии. Возглавила её энергичная вдова посадника Марфа Борецкая с сыновьями. Московские войска встретились с новгородским ополчением на реке Шелони и нанесли новгородцам поражение. Войска Ивана III взяли город. Иван заверил их чтобы отказались от сближения с Литвою. Далее возник повод для присоединения Новгорода к Московскому княжеству, новгородские послы назвали Ивана III «Государем» что означало признание главенства Великого князя над Новгородом.
→ В 1478 году Иван III послал на Новгород свои войска. Новгородская верхушка пыталась отстоять свои права, но не встретило поддержки у населения. Город сдался Великому князю Московскому. В соглашении Новгород и его большие владения объединилось с Великим княжеством Московским, отказ от вечевой формы управления, ликвидация должности посадника. В знак покорности из Новгорода был вывезен вечевой колокол.
→Большие различия в управлении, социальном разделении, внешней политике не дают однозначно оценить преимущество Москвы над Новгородом, или Новгорода над Москвой. Становление единого русского государства происходило порой без резких конфликтов при присоединении земель. Иначе развивалась ситуация с Новгородом, что объясняется различием в характере государственности удельных княжеств и торгово-аристократического Новгородского государства. Захват Москвой Новгорода имел большие последствия. Исчезла республика с необычной для Руси формой правления. Но в то же время присоединение Новгорода к Руси в её укреплении и освобождении от татаро-монгольского ига, что имело огромное значение для дальнейшего развития.
Объяснение:
Прости що все російською. Копируй в перекладач якщо треба.
