Золота Орда (Улус Джучі - Країна Джучі або тюрк. Улу Улус — Велика Країна, Велика Держава, також у різних джерелах - царство Ординське, царство Татарське, Татарщина тощо) — країна і держава, що існувала між 1240–1502 роками і обіймала землі (степи, гори і ліси) Східної Європи, в т.ч. Західної Молдови, старої Русі (України) зі столицею в Києві, Центральної Азії та Західного Сибіру. Виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії нащадків Чингізхана і називалась улусом Джучі, старшого сина Чингізхана. Назва «Золота Орда» походить від назви в московських літописах 16 століття як пам'ять про золоте шатро ханської ставки (орди). У східних літописних джерелах улус Джучі називався Дешт-і-Кипчак, Білою ордою (Ак-орда) та Синьою ордою (Кок-орда). Керувалася прямими нащадками Джучі, що носили титул ханів, а з кінця 14 століття — великих ханів на ознаку своєї суверенності. Поділялася на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда Іхена. В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство.
Утворення.
Золота Орда, як окрема військова і управлінська одиниця у складі Війська (Орди) Чингізхана була утворена для походу на західні землі (відносно Монголії і Середньої Азії) тобто у Західну Азію і Східну Європу.
Військо підпорядковувалось Великому хану і ним керували воєначальники призначені ханом — хани, темники, тисяцькі, сотники і десятники.
Руські князівства і руські землі, які були завойовані монголо-татарами в кінці 30 — на початку 40-х років XIII ст. і ввійшли до складу Монгольської імперії, були підпорядковані Золотій Орді. Підпорядкування виражалося у сплаті данини різноманітними продуктами, грошима і людьми (військова повинність), зобов'язанні надавати війська у випадку війни і підпорядкуванню центральній владі (хана), тобто законам Монгольської імперії і рішенням хана.
Таким чином Золота Орда — це військо, військово-адміністративний підрозділ Монгольської імперії, якому підпорядковувались землі від басейну річки Об та пониззя Сирдар'ї на сході до річки Дністер на заході. Пізніше цю назву стали використовувати для позначення держави, утвореної на основі цього війська на цих землях.
Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, її столицею спочатку було місто Сарай-Бату (поблизу нинішньої Астрахані), з першої половини XIV ст. — місто Сарай-Берке (поблизу нинішнього Волгограда).
Основними центрами грошової справи в середині XIV століття були: Сарай (Селітрове городище), Сарай ал-Джадід, Гюлістан і Азак.
У часи найбільшого розквіту Монгольська імперія включала землі від сучасної України до Китаю і Індії. Імперія була за суттю об'єднанням великої кількості окремих держав — царств, князівств, ханств, а також земель підконтрольних ордам (тобто державам-арміям степовиків-кочівників).
В Золотій Орді переважна частина земель і пасовиськ була зосереджена в руках феодальної монгольської знаті. Поряд із значною частиною закріпаченого селянства в Золотій Орді існували вільні чи напіввільні селяни-общинники і домашні раби. Феодально залежні селяни сплачували феодалам і державі податки за землю, за виноградники, за користування водою з ариків тощо, відбували підводну, шляхову, мостову та інші повинності. Кочівники платили з худоби податки натурою. Поширювався вивіз на продаж у країни Близького Сходу невільників, що їх захоплювали золотоординські феодали під час розбійницьких наскоків на руські та інші сусідні землі. На чолі Золотої Орди стояв хан із роду Батия, який вважався верховним сюзереном і власником землі. Для розв'язання найважливіших державних питань хани скликали курултаї — з'їзди з представників військово-феодальної знаті.
Страница2из9
Страница 1 из 9Осада и штурм Константинополя Работу выполнили: Аметовы Лиана и Диана ученицы 6-Б класса МБОУ «ЧСШ №1» Страница 1 из 9
Страница 2 из 9Предыстория К началу VII века Византийская империя потеряла большую часть своих владений на западе и была вынуждена отбиваться от набегов Аварского каганата с севера. Около 620 года с аварами был заключён мир ценой уплаты большой дани, для чего даже пришлось распродать часть церковных сокровищ. Славянские племена, рассеявшись по Балканам вплоть до Италии, заселяли Грецию, вытесняя местное население на острова. Страница 2 из 9
Страница 3 из 9Осада Константинополя (29 июля — 7 августа 626 года) Страница 3 из 9
Страница 4 из 9Летом 626 года авары решили воспользоваться удачным моментом для нападения на Византию и разорвали мирное соглашение. Для похода они привлекли подвластные им племена славян, булгар и германцев-гепидов. Страница 4 из 9
Страница 5 из 929 июня передовые отряды аваров числом в 30 тысяч показались около Константинополя. 31-го произошли первые стычки, но ещё месяц авары не приближались непосредственно к городу.Только 29 июля всё 80-тысячное войско во главе с каганом расположилось у стен византийской столицы, и с этого дня Синкелл ведёт отчёт 10- дневной осады. По словам Синкелла враги окружили город от моря до моря, все их воины были в шлёмах и блистали доспехами. Так как со стороны моря опасность городу пока не угрожала, то после демонстрации силы авары оттянулись в свой лагерь. 7 августа в пятницу хаган начал штурм города со всех сторон. Множество катапульт обстреливали городские стены. Однако штурм захлебнулся. На море произошел ещё более страшный разгром славян, однако как именно это случилось, остаётся загадкой.
В промышленности происходили существенные изменения в формах организации и разделения труда, развивалась мануфактура. В начале 17 в. еще преобладал тип рассеянной мануфактуры; промышленное производство еще тесно было связано с сельским хозяйством, благодаря этому сложился союз буржуазии с новым дворянством — джентри. Эти многочисленные сельские хозяева, которые одновременно были и коммерсантами, и промышленниками, образовали главную оппозиционную силу правящему режиму. Их недовольство усиливается при королях династии Стюартов — Якове I (1603-1625) и Карле I (1625-1649), правление которых отмечено кризисом английского абсолютизма. Английская монархия, опиравшаяся на аристократию, феодальное дворянство и англиканскую церковь, для пополнения казны раздавала монополии на выпуск товаров, что наряду с цеховыми ограничениями сужало поле деятельности мануфактуристов-предпринимателей. Для борьбы с недовольными корона ввела чрезвычайные суды Звездной палаты и Высокой комиссии.
Оппозиция монархии выражалась в первую очередь в протесте против ее идейной опоры — полукатолической англиканской церкви. Еще в 16 веке среди новых классов начинается религиозное движение пуританизма (от англ. pure — чистый) , стремившегося к очищению церкви от дорогостоящих обрядов и таинств, от власти епископов, от церковных судов. Большую роль в радикализации настроений народных масс сыграл английский перевод Библии, нелегально ввозившийся из Женевы. В начале 17 века формируются два основных течения пуританизма: наряду с кальвинистской пресвитерианской церковью появляется множество нонконформистских сект и движений, объединявшихся общим названием индепенденты (независимые) . Английская революция стала последним революционным движением в Европе, проходившим под знаменем борьбы одной религиозной доктрины против другой.