Комуні́зм (від лат. communis та фр. communisme — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на ідеї суспільства загальної рівності та свободи, суспільної власності на засоби виробництва та безгрошового перерозподілу майна[1].
Історія комуністичних ідей Редагувати
Ранні етапи становлення комуністичних ідей Редагувати
Перші комуністичні ідеї проголошувалися ще в античній Греції зокрема у творах Платона і Арістотеля. Платон, виступаючи проти софістів, відстоював ідею Всезагального Блага, що була центральною в його розумінні держави взагалі та ідеальної (в платонівському розумінні) держави зокрема. Заради Загального Блага в ідеальній державі Платона заборонена приватна власність. Арістотель у творі Політика критикував ідеї Платона і відстоював необхідність приватної власності, проте висунув не менш важливу для становлення комунізму ідею зняття суспільного розподілу праці за віком, та ідею того, що суспільство має створювати умови кожному громадянину для універсального розвитку. Саме тому 8 книга Політики присвячена вихованню.
Раннє християнство також висувало коло ідей, що мали значення для становлення комунізму. Воно було релігією рабів, що прагнуть до знищення свого рабського становища. Саме тому, рівність людей, що проголошувалась у ранньому християнстві, розумілася як рівність перед Богом, в той же час кожну людину визначали як раба божого.
ответ:Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис - пам'ятка початку XII ст., що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним - воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.
І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський в "Журнале Министерства народного просвещения" за 1871 р., а потім 1880 р. в праці "История Русской Церкви", т. І (друге видання вийшло в 1901 р. в московських "Чтениях") піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання - це пізніша вставка до нашого Початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).
Голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників XI віку, що писали за часу сина Володимирового - князя Ярослава Мудрого, мниха Якова ("Похвала" князю Володимиру та "Сказание" про смерть мучеників Бориса й Гліба) та Нестора ("Чтение" про страстотерпців Бориса та Гліба); Яків та Нестор жили ближче до Володимира Великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.
Знамените "хрещення Русі", яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:
Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за до створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.
Объяснение:
У Тота и Маат родилось два мальчика - Осирис и Сет и две девочки - Исида и Нефтида.
Осирис начал заботится о дикарях им становиться культурными и развитыми людьми. Сначала он отучил их от каннибализма и показал, как выращивать еду, печь хлеб, готовить вино, добывать медь и золото и делать из них орудия труда, оружие и украшения, строить города, а также учредил культ богов.
Осирис стал первым царём Египта. Он научил египтян обрабатывать землю и печь хлеб, выращивать виноград и делать вино, добывать из-под земли руду, строить города, лечить болезни, играть на музыкальных инструментах, поклоняться богам. Осирис все свое время посвящал заботе о своих подданных их от полудикого состояния и варварских обычаев. Он открыл им пользу ячменя и пшеницы, научил возделывать землю и установил обычай приносить первые плоды в жертву богам. Он научил людей улучшать (селекционировать) идущие в пищу растения. Осирис дал людям свод законов, упорядочивающих их жизнь, вразумил их почитать богов и поклоняться высшему богу Ра. С теми же добрыми намерениями он затем стал странствовать по всему миру, всюду побуждая людей следовать его порядку и установленным законам. Осирис и его сподвижники никогда никого не принуждали, но убеждали силой своих доводов, облачая их в формы, понятные людям, — в гимны и песни, легенды и мифы.