Володіння династії Габсбургів, після приєднання до них у XVI ст. Чехії та частини Угорщини, були найбільшою державою серед багатьох князівств Священної Римської імперії. Габсбурги зберігали титул глави цього дивного об'єднання, яке не було ні "священним", ні "римським", а влада імператора була суто умовною.
У XVII ст. володіння Габсбургів почали перетворюватися на централізовану державу, чому сприяла турецька небезпека. Посиленню влади сприяла також політика Франції, яка намагалася захопити деякі німецькі землі.
Основне ядро держави Габсбургів становили німецькі області: Австрія, Тироль, Швабія. З півдня до них примикали райони, заселені слов'янськими народами. За складом населення імперія сформувалась як багатонаціональне (німці, угорці, слов'яни).
Майже не втручаючись у справи всієї Німеччини, Габсбурги у ХУЛІ ст. почали зміцнювати владу в отриманих у спадок володіннях, їхньою опорою було середнє і дрібне дворянство, яке підтримувало створення абсолютної монархії.
Важливими центральними установами були: державна рада - дорадчий орган при імператорові; "придворна австрійська канцелярія" на чолі з канцлером - виконавчий орган; придворна військова рада. Поступово з "канцелярії" виокремилось міністерство закордонних справ, яким керував канцлер.
Створенню централізованої абсолютистської австрійської держави передувала тривала запекла боротьба прихильників Реформації та Контрреформації. Під прапором Реформації відбувалися більшість народних антифеодальних виступів та національний рух у Чехії. Протестантизм сприйняла і частина дворянства.
Боротьбу з Реформацією (Контрреформацію) розпочав наприкінці XVI ст. австрійський ерцгерцог Рудольф II. Вихований при іспанському дворі єзуїтами, він проводив політику жорстокого переслідування протестантів. У ХУП ст. боротьбу з Реформацією продовжив інший вихованець єзуїтів, фанатичний поборник Контрреформації - Фердінанд II. Він здійснив Контрреформацію у залишених йому в спадок землях. Послідовні Габсбурги закріпили цю перемогу.
Габсбурги, закріплюючи абсолютизм, потребували підтримки католицької церкви. Вони щедро дарували їй конфісковане у протестантів майно. На початку XVIII ст. протестант вважався державним злочинцем. Селян і ремісників, які не бажали стати католиками, виселяли з Австрії або віддавали у солдати.
Приєднані до Австрії народи відчували несумісність своїх національних інтересів з інтересами феодально-абсолютистської монархії Габсбургів. Селянські заворушення (виступи) в різних частинах імперії в XVII-XVIII ст. відбувалися майже безперервно. Проте солідарність феодалів різних національностей давала змогу припинити ці виступи. До того ж у XVIII ст. зміцнилися зв'язки між окремими частинами монархії. Відень - столиця держави - перетворився на великий економічний центр. Усе це забезпечувало достатню міцність австрійського багатонаціонального утворення.
До середини XVIII ст. Габсбурги зрозуміли необхідність реформ, які здійснювались у період правління Марії-Терезії (1740- 1780) та її сина Йосифа II (1780-1790). Зміни були проведені в інтересах дворян за мінімальних поступок буржуазії. Уряд прагнув ліквідувати найбільш грубі прояви феодалізму, що заважали розвитку країни.
Найважливішою була військова реформа. Вводився новий порядок військового набору. Рекрути мали служити довічно. Чисельність армії значно збільшувалася, збільшилась і кількість офіцерів (майже всі - дворяни). Для підготовки офіцерських кадрів у Відні відкрилася військова академія.
Значна увага приділялася фінансовій реформі. Було запроваджено загальний прибутковий податок, від якого не звільнялися дворяни й церква, проведено загальний перепис населення. Скасували внутрішнє торговельне мито і збільшили мито на ввізні товари. Експорт деяких видів сировини (льон, вовна, метал) повністю заборонявся. Проводилась політика меркантилізму.
Для підготовки кваліфікованих робітників були створені технічні та ремісничі школи. З метою підготовки інженерів у Відні почали працювати Гірнича та Торговельна академії, технічні та сільськогосподарські училища. Було покладено початок нижчій та середній загальній освіті. Віденський університет звільнився від впливу і контролю католицької церкви.
Були вжиті заходи, які обмежували привілеї католицької церкви. Закрили численні монастирі; частково конфіскували церковні землі; вигнали з Австрії єзуїтів; скасували закони про переслідування протестантів, які отримали свободу культу.
Значне місце у період правління Марії-Терезії та Йосифа II посідали судові реформи. Судові функції тепер здійснювала тільки держава. Були розроблені нові кримінальний та цивільний кодекси. Обмежувалося застосування мертної кари.
