Переход всех мировых держав на систему капиталистических отноршения развитию образования.
+
1. Начальное, частично среднее образование бесплатно(не всегда)для всех
2. Борьба с не грамотностью, то есть обезательное начальное обр.
3. Внедрение всебольшего количества школ и универститетов
4. Отсранение церкви от образование
-
1. Рассовая Сегрегация (черный не мог учится с белыми)
2. Как правилор отсутствие образавание для женского пола
3. Из-за колониальной гегемонии в колниях (Африка, Азия) образование остутствувало.
Начало XIX в. стало важным рубежом в истории Австрии. К этому времени государственно-правовой статус владений Дома Габсбургов (или Австрийского дома) продолжал оставаться неопределенным. На протяжении многих веков Габсбурги носили корону Священной Римской империи германской нации. В состав этой империи входила часть владений династии — немецкие и чешские земли. Габсбург являлся курфюрстом, т. е. выборщиком императора Священной Римской империи в качестве короля Богемии (Чехии). Земли же Венгерского королевства, перешедшие к Габсбургам, как и земли Чешского королевства, по династическому договору в 1526 г., не входили в состав империи. Внутри своих владений Габсбурги носили титулы эрцгерцогов Австрии, Штирии, Каринтии и Крайны, королей Богемии и Венгрии, маркграфов Моравии и т. д. Причем, каждая из составных частей владений династии сохраняла свою историко-этническую идентичность; свои законы и сословные представительства. Только принятый в 1713 г. первый общий для всех владений австрийских Габсбургов закон (Прагматическая санкция), зафиксировавший принцип их единства и неделимости, законодательно закрепил государственно-правовую связь разнородных королевств и земель. Реформы, проведенные во второй половине XVIII в. Марией Терезией и Иосифом консолидации немецко-чешского ядра империи. Монархия Габсбургов, не имевшая даже официального названия, была прежде всего династическим государством. Габсбурги воплощали наднациональную имперскую идею. Под их скипетром объединялось много народов: немцы, чехи, венгры (мадьяры), хорваты, словаки, словенцы, сербы, поляки, русины, румыны, итальянцы и еще ряд национальных меньшинств. Важным обстоятельством было то, что австрийские немцы никогда не составляли большинства населения: по переписи 1851 г. их насчитывалось 21,6 % (7,9 млн из 36,5 млн всех жителей), итальянцев было 15,3 %, венгров — 13,4 %, чехов — 11 %. Не слишком изменилась картина и к 1910 г., когда немцы составляли 23,9 % из 51 млн жителей, венгры — 20,2 %, чехи — 12,6 %. Таким образом, империя была многонациональным государством, народы которого исповедовали к тому же разную религию. В 1910 г. в стране насчитывалось 77,2 % католиков, 8,9 % протестантов, 8,7 % православных, почти 4 % иудеев и 1 % мусульман. Все это определяло специфику развития монархии Габсбургов в XIX в.
ван Сірко є однією з найбільш легендарних і улюблених історичних постатей козацької епохи, чи не найяскравішою особистістю по смерті Богдана Хмельницького. Про це, зокрема, свідчить велика кількість переказів, історичних дум і пісень, що виникали вже за життя отамана і збереглися дотепер – зокрема, сюжет про лист запорожців до турецького султана, ініціатором написання якого нібито був Іван Сірко, про праву руку отамана, яка несла перемогу вже після його смерті тим, хто володів нею, і загалом про те, що Іван Сірко був найзнаменитішим і наймогутнішим козаком-характерником.
На жаль, про його життя і діяльність, так само як про багатьох інших видатних українців 16 – 17 ст., нам відомо мало. Вважається, що народився він між 1605 і 1610 роками. Місцем народження Івана Сірка до недавніх пір вважалася слобода Мерефа на Харківщині. Однак більш прийнятною видається сучасна версія про його народження на Вінничині [до речі, за однією з версій саме вихідці з Мурафи (тепер Шаргородського району Вінницької області) й заснували слободу на Харківщині]. Дослідники також схильні вважати, що Іван Сірко народився у дрібній православній шляхетській, а не козацькій сім’ї. Є згадки під 1646 р., що він як старшина загону запорожців, найнятого урядом французького короля Людовіка XIV, брав участь у здобутті фортеці Дюнкерк на півночі Франції. Учасник Національно-визвольної війни українського народу середини 17 ст. під проводом Богдана Хмельницького. У 1658–1660 рр. – полковник вінницький (кальницький). За гетьманування Івана Виговського діяльність Івана Сірка, на жаль, більше перешкоджала утвердженню незалежної Української держави. Тоді він перейшов на бік гетьмана Юрія Хмельницького, але після укладення 1660 р. Слободищенського трактату виступив проти нього. Після цього з’явився на Запорозькій Січі, 1663 р. став кошовим отаманом, до кінця життя не раз обирався на цю посаду (за різними підрахунками від 8 до 20 разів). Очолював боротьбу проти Кримського ханату й Туреччини, організував кілька успішних походів.
Десь у 1660-х рр. Іван Сірко заснував на Слобожанщині поблизу Мерефи хутір Сірківку (Сєрківку) – згодом цей хутір перейшов у спадок його доньці й за йменням її чоловіка – Івана Артемова, дістав назву Артемівка (з 1928 р. – складова частина Мерефи). Іван Сірко певний час був харківським полковником (ймовірно з 1664 або 1665 року), жив з родиною на своєму хуторі та в Мерефі. Коли 1668 р. на Лівобережній Україні вибухнуло повстання, організоване гетьманом Іваном Брюховецьким, який слав зазивні універсали і на Слобожанщину (цю сторінку нашої історії мало вивчено), Іван Сірко очолив тут виступ; до нього приєдналися мешканці й старшина Цареборисова, Маяцька, Змієва, Мерефи й Валок: воєвод у цих містах повбивали, укріплення зруйнували, але здобути Харків повстанцям не вдалося. Іван Сірко рушив на чолі війська до Дніпра, здобув перемоги над московським військом поблизу Охтирки й Полтави. Після скинення Івана Брюховецького з гетьманського уряду Іван Сірко підтримав гетьмана Петра Дорошенка, хоч невдовзі їхній союз розпався. З 1669 р. – знову на Запорожжі. За зв’язки з керівником селянського повстання в Московському царстві Степаном Разіним 1672 р. Івана Сірка заарештовано й заслано в Тобольськ. Влітку 1673 р. через зростання турецько-татарської загрози його було звільнено; повернувшись на Січ, організував відсіч турецько-татарській агресії, зокрема в 1677 і 1678 роках.
Объяснение: