Олег
Годы правления - 882-912гг.
Внутренняя политика: 882г - завоевание Киева и провозглашение Киева столицей Киевской Руси.
Внешняя политика: поход князя Олега на Константинополь.
Игорь Рюрикович
Годы правления - 912-945гг.
Внутренняя политика: -
Внешняя политика: 941г - первый поход Игоря на Константинополь
943г - второй поход Игоря на Константинополь
944г - заключение мирного договора между Византией и Русью.
Княгиня Ольга
Годы правления - 945-961гг.
Внутренняя политика: 945г - введение оброков - фиксированные размеры дани или каких-либо работ, которые должны быть выполнены к определённому сроку.
947г - разделение новгородских земель на погосты - отдельные административно-территор. единицы.
Святослав Игоревич:
Годы правления - 961-972гг.
Внутренняя политика: 969г - введение системы намесничества.
Внешняя политика: 963г - взятие г.Сакел, подчинение Тмутаракансого княжества.
967г - поход на Хазар, завоевание крепости Переяславец
на р.Дунай
Владимир I Святославович:
Годы правления: 980 - 1015гг.
Внутренняя политика: 988г - Крещение Руси (принятие Русью христианства)
Внешняя политика: 981г - завоевание Владимиром Червенской Руси и Перемышля.
Ярослав Мудрый:
Годы правления: 1019-1054гг.
Внутренняя политика: 1025г - к Ярославу отходит правобережье от Днепра с Киевом, Мстиславу - левобережье с Черниговым.
1054г - разделение христианской церкви на католическую и православную.
Внешняя политика: 1037г - Русь освобождается от набегов почти на 25 лет (до нашествия половцев)
1043-1046гг - последняя война с Византией заканчивается заключением мирного договора.Русь стала европейской державой, возрос её международный престиж.
Объяснение:
Країни, що розвиваються, являють собою цікавий об'єкт для досліджень форм і методів стратегії економічної стабілізації та характеризуються великою різноманітністю останніх. До того ж у цих державах результати економічних реформ були неоднакові, на відміну від успіху реалізації таких стратегій у розглянутих вище країнах
Ринкова економіка є для теперішнього етапу розвитку людства найуніверсальнішою формою економічної координації. Через це економічні системи країн, що розвиваються, історично було побудовано під значним впливом ринкових чинників. Однак у цих країнах, на відміну від тих, що змушені були здійснювати економічну відбудову, розвиненої ринкової системи не існувало взагалі. Тому стратегічною метою виступає розбудова ринкової економіки на соціально-економічному фундаменті, сформованому часто докапіталістичними формаціями.
Таким чином, ринковій системі, що створюється, не властиві джерела нестабільності. Вони носять трансформаційний характер, будучи успадкованими історично або виникаючи внаслідок суперечностей між соціально-економічними умовами та потребами етапів перетворень. Тобто, такі економіки, як і розглянуті у попередньому розділі, не мають вбудованих стабілізаційних механізмів і потребують проведення спеціальної стратегії стабілізації та створення умов для економічного зростання.
Країни, що розвиваються, особливо на ранніх стадіях економічної розбудови, знаходяться у специфічному становищі. У нестабільності їхніх економічних систем закладено значний позитивний потенціал - можливість вибору, якого позбавлені розвинені економіки. Отже, від адекватності, послідовності й комплексності стратегії побудови ринкового середовища залежить довготермінова соціально-економічна ефективність намічених перетворень. Вирішальна роль у цьому процесі належить державі, завданням якої є спрямування стихійно діючих ринкових законів у конструктивне русло.
