1)Казимира 3 назвали Великим за його великі внески в державу.
Реформи:
Кодекс законів, поділив Польщу на адміністративні одиниці, було проведено грошову реформу й запроваджено єдину монету - краківській гріш. Також заснував Краківський університет у 1364р.
2)Угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року.
3)Його внутрішня політика в Польщі — зміцнення королівської влади і централізації країни; зокрема у 1337–1346 роках він провів грошову реформу, 1347 року видав Вислицький і Пйотрківський статути — перші повні записи польського звичаєвого права. У зовнішній політиці Казимир орієнтувався на союз із Угорщиною; користувався підтримкою папського престолу. 1338 року уклав з угорським королем Карлом I Робертом договір у Вишеграді про те, що на випадок, якщо б у Казимира не було синів, його спадкоємцем буде небіж — угорський королевич Людовик, син Карла І Роберта та сестри Казимира ІІІ Ельжбети.
4)Перервана традиція літописання зумовила низку білих плям в історії польсько-литовської доби. Через це частина істориків період існування Великого князівства Литовського до Люблінської унії 1569 р. вважає часом існування Литовсько-Руської держави, а решта переконана, що цієї доби йшов процес перетворення українських земель на литовську провінцію. Така розбіжність поглядів пов'язана з тим, що час перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського мав надзвичайно важливу особливість: він складався з неоднакових за тривалістю та змістом періодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція. І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга (1230—1263). Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна (1316—1341) — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Яскравим виявом зміцнення литовських позицій у цьому регіоні стало те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава на княжому столі Волині закріпився син Гедиміна Любарт, який номінально вважався і галицько-волинським князем. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь.
Стоит отметить, что сама битва на Куликовом поле произошла 8 по старому стилю, то есть 16 сентября — по новому, но официально День воинской славы отмечается 21 сентября. Это издержки перевода дат со старого стиля на новый. При назначении даты не было учтено правило: при переводе дат 14 века к старому стилю прибавляется 8 дней. Прибавили по правилам Русской Православной церкви 13 дней (по церковному летоисчислению при переводе дат со старого стиля на новый век всегда прибавляется 13 дней, вне зависимости от века, когда оно произошло). Из-за этих нестыковок в календарях и получается, что верная календарная годовщина битвы приходится на 16 сентября, а государственное и православное празднование остается 21 сентября. Сегодня мы рассмотримКуликовскую битву основные события в свете мифа о «монгольском» иге
Кризис Ордынской империи. Противостояние Мамая и ДмитрияВ период, который предшествовал Куликовской битве, Ордынская империя находилась в стадии разрушения. На Руси это время назвали « Великая замятня ». За два десятка лет в Орде сменилось 25 ханов. Династический кризис, вызванный внутриэлитарной борьбой политическому и военному ослаблению Орды. Было обычным делом, что в Орде было сразу два царя, а временами и более. В Орде самым могущественным человеком стал не принадлежавший к царскому роду (Чингизиды) вельможа Мамай . Цари при нем превратились в марионеток, которых Мамай менял по своему усмотрению.
На Руси такая ситуация осознавалась очень четко. Хан, от лица которого правил Мамай, мог быть пренебрежительно назван «Мамаевым царем», прямо говорилось, что Мамай « у себе въ Ордe посадилъ царя другаго ». Полновластие темника особо подчеркнуто в следующих летописных характеристиках: «... царь ихъ не владеяше ничимъ же, но всяко старьишинство держаше Мамай»; « Некоему убо у них худу цесарюющу, но все деющу у них князю Мамаю ». Отмечалось, что темник Мамай « многих царей и князей избил и поставил себе царя по своей воле».
Таким образом, к 1374 г . уже более десятилетия государственное устройство Орды находилось в кризисном состоянии: цари чаще всего реальной властью не обладали, она принадлежала
