Відгалуженням династичної лінії Мономаховичів були Мстиславичі, волинські Ізяславичі, смоленські Ростиславичі, суздальські Юрійовичі, а також роди ярославських, ростовських, московських і тверських князів.
У середині ХІІ століття родинними володіннями представників цієї династії були Київська, Ростово-Суздальська, Смоленська, Переяславська земля і Волинь. Представники Мономаховичів вели боротьбу в першій половині ХІІ ст. із спорідненими родами Ольговичів та потомками Ізяслава Ярославича за Київське князівство та Новгород. З середини ХІІ ст., після розростання роду почались усобиці які з перемінним успіхом велись між молодшими Мономаховичами — Юрієм Долгоруким та його потомками, і Мстиславичами за участі окрім Ольговичів також і Давидовичів, рязанських та галицьких князів.
У другій половині ХІІ ст. гілкам Мономаховичів вдалось закріпитись у різних удільних князівствах Русі: Юрійовичі зберегли за собою Ростово-Суздальську землю, Ростиславичі — Смоленську, Ізяславичі — Волинь. Також різні представники цих родів правили в Переяславському князівстві та київських волостях, зокрема Овручі та на Пороссі.
Після монгольської навали потомкам Мономаха вдалось зберегти за собою більшість князівств. Галицько-Волинські Романовичі правили в південно-західній Русі до 1340 року. Ростиславичі володіли Смоленськом до 1404 року. А потомки Юрія Долгорукого змогли перетворити північно-східну Русь на сильне Велике князівство Московське у якому вони правили до свого вигасання на початку XVII ст.
Объяснение:
Объяснение:
В начале ХХ в. украинский народ не имел своего государства. Его земли общей площадью 700 тыс. КВ2 было переделена между Россией и Австро-Венгрией. Всего на украинских землях проживало 48 млн человек, частности 33 млн украинским.
Украинские земли, входившие в состав России, были объединены в три регионы - генерал-губернаторства по 3 губернии * в каждом: Малороссийская (Черниговская, Полтавская и Харьковская губернии), Киевская (Волынская, Подольская и Киевская губернии) и Новороссия (Екатеринославская, Таврическая и Херсонская губернии). Каждая губерния делилась на 10-12 уездов *, а те в свою очередь, на волости * с несколькими деревнями в каждой.
Губернскими и уездными центрами были города, волостными - городка. Губерниями управляли губернаторы, которых назначал царь из среды высших военных и известных дворян. Уезды возглавляли капитаны-исправники, которых избирали из своей среды дворяне уезда. Во главе волости стоял избран волостным сходом старшина. Ему подчинялись сельские старосты, которых избирали сельские общины. Кроме этих органов исполнительной власти, в губерниях и уездах создавались избирательные самоуправляющиеся учреждения - земские собрания (распорядительные органы) и земские управы (исполнительные органы). Впрочем, их функции были ограничены вопросами строительства и содержание местных дорог, развития земледелия, промышленности, торговли, предоставления населению медицинских услуг, образования, связи, противопожарной защиты и т.д. Деятельность земств контролировалась губернаторами и министерством внутренних дел.
В состав Австро-Венгрии входили три исторические украинские регионы: Восточная Галиция, Северная Буковина и Закарпатье. Восточная Галиция с административным центром во Львове передилялася на 50 уездов, Северная Буковина с центром в Черновцах - на 10 уездов, Закарпатье с центром Ужгород - на 4 комитата.
