Кіммерійці згадуються античними грецькими авторами, зокрема Гомером та Геродотом, а також у ассирійських текстах. Частина дослідників ідентифікує кіммерійців з пізніми пам’ятками білозерської археологічної культури XII–IX ст., або з пам’ятками чорногорівської культури і новочеркаськими пам’ятками ІХ ст. до Р.Х. Загалом більшість знахідок степової зони приписують кіммерійцям та відносять до умовної “кіммерійської культури”. Ймовірно, під назвою “кіммерійці” античні автори розуміли все населення Північного Причорномор’я передскіфської епохи, тому таке спрощення є виправданим. Кіммерійці майстерно оброблювали залізо, проте використовували і знаряддя праці та зброю з бронзи. Вони розводили коней і займались кочовим скотарством. Задля отримання здобичі кіммерійці здійснювали військові набіги на сусідні племена. У 720-х рр. до Р.Х. кіммерійці напали на закавказьку державу Урарту, розбивши її військо та здійснивши набіг на її територію. Пізніше кіммерійці вступили у конфлікт з іншою великою державою регіону – Ассирією. У одній з битв з ассирійцями кіммерійці вбили їхнього царя Саргона ІІ, проте були розбиті та відступили з Ассирії. У якості найманців кіммерійці служили у різних державах Близького Сходу.
Древнеримская религия представляет очень большой интерес для изучения как по своему чрезвычайно самобытному характеру, так и по тому значению, какое получили само Римское государство и его культура в истории человечества. Религия римлян, несмотря на ряд общих черт с греческой религией, порожденных частью сходными историческими условиями, частью прямым влиянием, отличалась, однако, совершенно своеобразным обликом.
Историческое развитие римской религии поддается изучению гораздо лучше, чем греческой: очень заметно, как она изменялась в связи с ростом Римского государства - от небольшой городской общины до огромной империи. Но вместе с тем в ней до самого конца оставалось много глубоко архаических черт.
Объяснение:
