Причини хрестових походів полягають частиною в змінах, що відбулися в другій половині XI ст. на близькому Сході. На Сході в XI ст. створилася ситуація, вельми сприятлива для нападу на нього хрестоносців. Могутній колись Багдадський халіфат остаточно розпався в 1055 р . Інше велике східна держава - Візантія при Комнинах також переживала важкий час. З півночі на Візантійську імперію нападали печеніги, вторгалися на Балканський півострів. Із заходу Візантії загрожували сицилійські нормани. Але особливе небезпечними були турки - сельджуки, які захопили більшу частину Малої Азії і у свій час мали своєю столицею місто Нікею, по сусідству з Константинополем. Новий імператор Візантії Олексій Комнін 80-90-х роках XI ст. не скільки разів звертався до тата і німецького імператора з проханням про до проти турків, хоча єдина раніше християнська церква з 1054 року вже остаточно розділилася на дві ворогуючі частини - східну (православну) і західну (католицьку), але Олексій Комнін в політичних цілях готовий був навіть піти на возз'єднання церков під верховенством папи. Таким чином, дві найбільші держави Сходу - арабський халіфат і Візантійська імперія - не здавалися хрестоносцям скільки-небудь серйозною перешкодою. Велике значення в хрестоносного руху кінця XI - початку XII ст. мав селянське питання. У надії на звільнення від кріпосної залежності, ліквідацію боргів та отриманням землі на Сході так уявляли селяни і таким же поданням спонукали десятки тисяч людей підніматися зі своїх місць і йти в далекі країни, де багатьох з них чекала неминуча загибель. Серед селян вели пропаганду численні ченці та інші бродячі проповідники, які закликали селян взяти участь у походах на Схід як в "божому справі". Однак, селяни хоч і не відразу, розібралися в кінці кінців в положенні справи. Якщо перші два походи на Схід включали в себе безліч селян, то вже починаючи з третього походу селяни перестали в них брати участь. Усі наступні хрестові походи були організовані феодалами. Дуже активну участь у хрестових походах брали італійські міста, особливо два з них: Генуя і Венеція. Їх флот перевозив хрестоносців на Схід і постачав продовольством. Вони ж брали участь в діленні завойованих територій, намагаючись в першу чергу захопити у своє володіння східні порти і ринки. Але все ж міста були не головною рушійною силою хрестових походів. Католицька церква, придавшая хрестовим походам на Схід значення "священних воєн" природно прагнула використати їх у своїх інтересах. До цього часу папство досягло найбільшої могутності. Папство хрестові походи обіцяли багато реальних вигод, по-перше політичне керівництво в роздробленою феодальній Європі, збір величезних пожертвувань на частку хрестоносного руху, місіонерську діяльність серед мусульман Сходу, яких католицьке духовенство мріяло також повернути до католицької віри. Ось чому тато УрбанII восени 1095г. зібрав у м. Клермонті, у південній Франції, багатолюдний церковний соборна якому він виступив з промовою, що містила заклик від правиться на Схід на боротьбу з невірними. Головними закликами УрбанII були - повернення християнам "гробу Господнього" і звільнення "святої землі" - Палестини. Папа обіцяв учасникам хрестового походу відпущення гріхів, але також говорив і про багату видобутку, яка чекала хрестоносців на Сході. На соборі були присутні тисячі лицарів, частиною французьких, частиною з інших країн. Цей факт чисельного зібрання феодалів наочно доводить, що ще до виступу папи серед лицарства велася широка пропаганда і частина його встигла вже зацікавитися планом хрестового походу в Палестину і на Схід. Виступ папи повинно було лише організаційно та ідеологічно оформити давно вже розпочату експедицію.
1830 году было узаконено расселение на индейских землях к западу от Миссисипи. Поселения распространялись на Дальний Запад до середины 19 века, особенно после обнаружения золота в Калифорнии в 1848 году («золотая лихорадка») . (Об истории освоения новых земель — фронтира — см. также в ст. Северная Америка) . Победа в Американо-мексиканской войне 1846-1848 годов позволила включить в состав США семь будущих штатов, в том числе Техас и Калифорнию. Северо-западные границы установлены договором с Великобританией в 1846 году. США присоединили Южную Аризону по Гадсдена договору (1853 г.) . Ввоз черных рабов из Африки начался уже с момента основания первых колоний. Рабский труд применялся в сельском хозяйстве (хотя к началу 19 в. многие семьи имели рабов в личном услужении) . Раскол между сельскохозяйственными южными штатами и промышленно развитым Севером завершился Гражданской войной 1861-1865 годов. Отмена рабства была закреплена 13-й поправкой к Конституции. В 1862 году принят Гомстед-акт. Послевоенный период (1865-1877 гг. ) бурного промышленного роста, урбанизации, в США называют Реконструкцией. Многократно возросла иммиграция из Европы. К концу 19 века были выкуплены у иностранных держав или аннексированы следующие территории: Аляска, о. Мидуэй, Гавайи, Филиппины, Пуэрто-Рико, Гуам, Американское Самоа, Зона Панамского канала и Виргинские острова. В период после Гражданской войны сложилась двухпартийная выборная система. В начале 20 века рост промышленности и иммиграция привели к росту социального расслоения. Подавляющая часть национальной собственности оказалась в руках крупных монополий (трестов) . Представитель антитрестовского движения (прогрессизм) Т. Рузвельт принял меры к ограничению всевластия корпораций, а также ограничил иммиграцию. США принимали участие в Первой мировой войне в 1917-1918 годах. В 1919 году по настоянию религиозной части общества, сохранившей пуританские традиции, был принят сухой закон, приведший к долговременным негативным последствиям. В 1920 году женщинам было предоставлено избирательное право, в 1924 году американские индейцы получили права гражданства. В период длительного экономического подъема и процветания произошел обвал рынка акций в 1929 году, который привел к Великой депрессии. Для преодоления ее последствий был принят «Новый курс » президента Ф. Д. Рузвельта. Во Вторую мировую войну США вступили в 1941 году после японского нападения на Перл-Харбор 7 декабря 1941 года. В августе 1945 года, когда итог войны был предрешен, США сбросили атомные бомбы на японские города Хиросиму и Нагасаки, что предопределило гонку вооружений в мире. В послевоенные годы США стали признанным военным и экономическим лидером Западного мира, оказали огромную послевоенным Европе и Японии в восстановлении экономики и установлении демократии. В этот период главным противником США стал СССР, противостояние с ним известно как «холодная война ». По инициативе и при активном участии США были созданы военные блоки НАТО, АНЗЮС, СЕАТО, СЕНТО. Обострение отношений привело к Корейской войне 1950-1953 годов.
1) В Индии 80 % населенияи споведуют индуизм. Вторая распространённая религия это ислам с около 13 % последователей. В Индии зародились и существуют буддизм, джайнизм и сикхизм. 2 % населения исповедуют христианство.
2)Традиционно в китайской религии и философии сплетаются конфуцианство, даосизм и буддизм. Они благополучно сосуществуют, причём зачастую — в пределах одного храма. Конфуцианство, первым обретшее влияние в Китае, по сути, стало кодексом подчинённости индивида обществу и его ответственности перед ним.
3)Религия в Японии представлена главным образом буддизмом и синтоизмом. Большинство верующих в Японии причисляет себя к обеим религиям сразу, что свидетельствует о религиозном синкретизме.
На Сході в XI ст. створилася ситуація, вельми сприятлива для нападу на нього хрестоносців. Могутній колись Багдадський халіфат остаточно розпався в 1055 р . Інше велике східна держава - Візантія при Комнинах також переживала важкий час. З півночі на Візантійську імперію нападали печеніги, вторгалися на Балканський півострів. Із заходу Візантії загрожували сицилійські нормани. Але особливе небезпечними були турки - сельджуки, які захопили більшу частину Малої Азії і у свій час мали своєю столицею місто Нікею, по сусідству з Константинополем. Новий імператор Візантії Олексій Комнін 80-90-х роках XI ст. не скільки разів звертався до тата і німецького імператора з проханням про до проти турків, хоча єдина раніше християнська церква з 1054 року вже остаточно розділилася на дві ворогуючі частини - східну (православну) і західну (католицьку), але Олексій Комнін в політичних цілях готовий був навіть піти на возз'єднання церков під верховенством папи. Таким чином, дві найбільші держави Сходу - арабський халіфат і Візантійська імперія - не здавалися хрестоносцям скільки-небудь серйозною перешкодою.
Велике значення в хрестоносного руху кінця XI - початку XII ст. мав селянське питання. У надії на звільнення від кріпосної залежності, ліквідацію боргів та отриманням землі на Сході так уявляли селяни і таким же поданням спонукали десятки тисяч людей підніматися зі своїх місць і йти в далекі країни, де багатьох з них чекала неминуча загибель. Серед селян вели пропаганду численні ченці та інші бродячі проповідники, які закликали селян взяти участь у походах на Схід як в "божому справі". Однак, селяни хоч і не відразу, розібралися в кінці кінців в положенні справи. Якщо перші два походи на Схід включали в себе безліч селян, то вже починаючи з третього походу селяни перестали в них брати участь. Усі наступні хрестові походи були організовані феодалами.
Дуже активну участь у хрестових походах брали італійські міста, особливо два з них: Генуя і Венеція. Їх флот перевозив хрестоносців на Схід і постачав продовольством. Вони ж брали участь в діленні завойованих територій, намагаючись в першу чергу захопити у своє володіння східні порти і ринки. Але все ж міста були не головною рушійною силою хрестових походів. Католицька церква, придавшая хрестовим походам на Схід значення "священних воєн" природно прагнула використати їх у своїх інтересах. До цього часу папство досягло найбільшої могутності. Папство хрестові походи обіцяли багато реальних вигод, по-перше політичне керівництво в роздробленою феодальній Європі, збір величезних пожертвувань на частку хрестоносного руху, місіонерську діяльність серед мусульман Сходу, яких католицьке духовенство мріяло також повернути до католицької віри. Ось чому тато УрбанII восени 1095г. зібрав у м. Клермонті, у південній Франції, багатолюдний церковний соборна якому він виступив з промовою, що містила заклик від правиться на Схід на боротьбу з невірними. Головними закликами УрбанII були - повернення християнам "гробу Господнього" і звільнення "святої землі" - Палестини. Папа обіцяв учасникам хрестового походу відпущення гріхів, але також говорив і про багату видобутку, яка чекала хрестоносців на Сході. На соборі були присутні тисячі лицарів, частиною французьких, частиною з інших країн. Цей факт чисельного зібрання феодалів наочно доводить, що ще до виступу папи серед лицарства велася широка пропаганда і частина його встигла вже зацікавитися планом хрестового походу в Палестину і на Схід. Виступ папи повинно було лише організаційно та ідеологічно оформити давно вже розпочату експедицію.