Объяснение:
К осени 1380 г. основные силы Мамая переправились через Волгу и медленно продвигались на север для встречи с союзниками в районе р. Оки. Местом концентрации русских войск была назначена Коломна. Впервые в истории Руси XII-XIV вв. под стяги великого князя московского Дмитрия Ивановича собралось такое количество воинов. Переправившись через Оку, русская рать двинулась быстрым маршем к Куликову полю. 6 сентября по Старой Данковской дороге русские полки достигли р. Дона. На военном совете было решено переправляться через реку и встретить врага за Доном. В ночь с 7 на 8 сентября войска переправились через Дон и ранним утром 8 сентября начали разворачиваться в боевой порядок лицом на юго-восток, к водоразделу, откуда двигались силы Мамая.
Построение полков перед битвой.
Русские полки выстроились в традиционный трехлинейный порядок. Авангардом русского построения являлся Сторожевой полк, за ним располагался Передовой полк. Основная линия русского боевого построения имела трехчленное деление. В центре располагался Большой полк, его фланги прикрывали полки Правой и Левой руки. За большим полком располагался резерв. Предугадывая ход битвы, русские полководцы разместили восточнее полка Левой руки в урочище “Зеленая Дубрава” Засадный полк, состоявший из отборных конных дружин. Фланги русской рати упирались в обрывистые, поросшие лесом берега речек Нижний Дубик и Смолка. Мамай также расположил свои войска в линейном порядке. В центре располагалась наемная генуэзская пехота. На флангах и позади пехоты располагались тумены ордынской конницы и наемников. Сзади располагался резерв. Бой начался около 11 часов утра атаками ордынской пехоты и конницы на Сторожевой и Передовой полки. Выдержав первый натиск и понеся большие потери, остатки полков отступили к основным силам русских боевых порядков. Начались ожесточенные фронтальные атаки ордынской конницы по всей линии русских позиций. Русские полки выстояли, и тогда, создавая численный перевес, Мамай бросил резервы на полк Левой руки. Несмотря на ожесточенное сопротивление, на данном участке ордынцам удалось прорвать русские построения. Понесший значительные потери полк Левой руки начал отступать. Не положение и выдвинутый на резерв. Огибая фланг Большого полка, золотоордынская конница около 2 часов дня стала выходить в тыл московской рати. Создалась реальная угроза окружения и уничтожения русских сил. Наступила кульминация сражения. В этот момент в спину прорвавшимся ордынцам ударил Засадный полк. Внезапное введение в бой свежих русских сил коренным образом изменило ситуацию. Вступление в бой Засадного полка послужило сигналом к всеобщему наступлению московской рати. Началось массовое бегство войска Мамая. Преследование велось русской конницей до наступления темноты. Победа была полной. В результате сражения были наголову разгромлены и уничтожены войска Золотой Орды. Была ликвидирована реальная угроза тотального погрома русской земли, последствия которого трудно вообразить. Однако русская рать в ходе сражения понесла большие потери. Семь дней собирали и хоронили в братских могилах павших воинов.
Куликовская битва стала крупнейшим сражением средневековья. На поле Куликовом сошлось более 100 тысяч воинов. Было нанесено сокрушительное поражение Золотой Орде. Куликовская битва стала коренным переломом в борьбе Руси против татаро-монгольского ига, оказала решающее влияние на создание единого русского государства, на утверждение русского национального самосознания.
Объяснение:
Софійський собор, один із символів Новгородської республіки
Новгоро́дська респу́бліка — олігархічне державне утворення на північному сході Європи з 1136 по 1478 рік із центром у Великому Новгороді, правлячу верхівку якого складало велике боярство[1]. У період найбільшого розквіту крім власне Новгородської землі включала також території від Балтійского моря на заході до Уральських гір на сході й від Білого моря на півночі до верхів'їв Волги та Західної Двіни на півдні.
Содержание
1 Становлення та зростання
2 Політичний устрій
3 Господарство
4 Культура
5 Боротьба із зовнішніми ворогами та занепад
6 Князі
7 Примітки
8 Література
9 Посилання
Становлення та зростання
Тенденції до відокремлення від Києва у Новгороді Великому — столиці Новгородської республіки виявилися вже на початку XI століття. Їхнім виразником було новгородське боярство, підтримане міським населенням, зобов'язаним платити данину та поставляти війська для походів київського князя. На початку XII століття Новгород уже починає за князів без узгодження з київським великим князем. У 1136 році боярство й купецька верхівка Новгородської феодальної республіки, використавши широкий рух народних мас, домоглися політичної самостійності. Значні торгово-ремісничі посади існували в стародавніх новгородських містах — Старій Руссі, Ладозі, Торжці, Корелі, Орєшку, що мали політичне самоврядування та вважалися пригородами (васалами) Великого Новгорода.
У XII–XIII століттях до складу Новгородської республіки входив Псков, що став відокремлюватися від Новгорода з середини XIII століття. Юридично його незалежність від Новгорода було визнано Болотовським договором 1348 року. В XII–XIII століттях відбувалося розширення території Новгородської феодальної республіки у східному та північно-східному напрямку. Освоювалися Обоніжжя, Подвиння, береги Білого моря. Югорські ж племена, що жили на Північному Уралі, сплачували данину Великому Новгороду. Північні володіння, багаті на хутро, морського звіра, рибу, сіль та інше, мали велике економічне значення для Новгородської феодальної республіки.
Політичний устрій
Вищим органом влади Новгородської республіки було віче, на яке могло збиратися як міське, так і вільне сільське населення. Воно обирало з середовища боярства посадника, тисяцького і навіть архієпископа (з 1156 року). Віче часто перетворювалося на арену гострої політичної боротьби, фактична влада перебувала в руках боярства. На чолі виконавчої влади стояв архієпископ, найбільший новгородський феодал, до якого перейшла значна частина земель та доходів київського князя. У його веденні перебували скарбниця, зовнішні відносини Новгородської феодальної республіки, право суду та деяких інші питання. У політичних справах брало участь також торгово-ремісниче населення Великого Новгорода, що мало свої об'єднання — «кончан» (мешканців «кінців» міста), «уличан» (мешканців вулиць), «сотень», у тому числі купецьких.
З середини XII століття кончанські та уличанські старости стали скріплювати своїми печатками найважливіші державні грамоти Новгородської феодальної республіки. Новгородський князь за з інших князівств вічем, яке з ним укладало договір — «ряд». Договір захищав станові інтереси новгородських бояр. Функції князя в Новгородській феодальній республіці були обмеженими. Він був насамперед воєначальником. Його обмежили в праві на суд, перевели його резиденцію із центра міста («Дитинця») за місто (на Городище). З середини XIII століття, за князювання Олександра Невського, новгородськими князями ставали звичайно великі князі володимирські.