Ордынское нашествие остановило экономическое развитие Руси, погубило сельское хозяйство, сократило население и подорвало русскую культуру. Роль городов угасла на Руси под действием Ига.
Во время карательных походов Орды разорялись княжества в XIII веке. Уничтожались ремесленники, особенно мастера. Так, и многие виды ремесел исчезли, лишь некоторые возродились позже. Из-за монголо-татар разоренная страна не смогла отстоять на западных и южных границах нападение литовских и польских феодалов.
Особо делался упор на внесение игом разросненности между русскими княжествами. Торговые связи с Западом нарушились. Лишь некоторые города смогли их сохранить: Полоцк, Витебск, Псков, Смоленск и Новгород.
Восстановление было невозможным из-за того, что львиная доля доходов казны государства уходила в Орду.
Объяснение:
Етичний кодекс сучасного молодого людини формувався не одне століття. Поступово вироблялися норми і правила поведінки чоловіка, складалося уявлення про певні риси характеру, які слід розвивати в собі з дитинства, і про неприпустимі недоліки, від яких потрібно стійко позбавлятися, упрочивалось думка про необхідні моральні якості і моральних підвалинах сильної статі.
Формування цього кодексу почалося в період переходу від античного світу до Середньовіччя, на рубежі VI-VII ст. н. е.., коли велика територія колись могутньої Римської імперії зазнала нападу варварської кінноти готовий з півночі і разом з величезною армією впала влада суворого і безжального римського закону, поступившись місце анархії і сваволі. У цих умовах тільки воїн, сильний і безстрашний чоловік, здатний долати на своєму вірному бойовому коні величезні відстані, одягнений у блестевшие на сонці обладунки (до речі, весившие не один десяток кілограмів), міг навести порядок, покарати кривдників і покарати винних. Не дивно, що такий чоловік викликав благоговійний трепет жебракові селянинові середньовічної Європи, нерідко піддавалися жорстоким утисків з боку місцевих феодалів.
Перші обряди урочистого посвячення у воїни існували вже в епоху Карла Великого (VIII ст. н. е..), хоча саме поняття лицарства, нерозривно пов'язане з певним, що вже склалися до того часу обрядом посвячення, виникло значно пізніше - в XI ст.
❧ В епоху Карла Великого молодої людини, яка вирішила обрати славний шлях воїна, в урочистій обстановці перепоясывали мечем і вбирали у військові обладунки, з цього моменту він ставав не тільки захисником країни, але і хранителем віри і королівського закону.
З великим натхненням молоді лицарі вели боротьбу з безчинствами, численними грабежами та розбійними нападами, творимыми місцевими баронами, відновлювали законність королівського права.
У лицарів понад усе цінувалися якості справжнього воїна: мужність, хоробрість, здатність протистояти негараздам у важких походах, вміння приймати рішення і навіть в самому запалі бою залишатися холоднокровним і розважливим. Але не менш значущими були вірність своєму сюзеренові і вміння тримати слово: договори найчастіше скріплювалися лише незламною клятвою, зрадити яку означало стати клятвопорушником і ізгоєм в лицарському суспільстві.
Перший хрестовий похід відбувся в 1095 р., ініціатором його був Папа Римський Урбан II, який бажав звільнення міста Єрусалима від мусульман і проголошення на Святій землі (нині Палестина) християнства.
На початковому етапі свого формування лицарство протистояло анархії, беззаконня, утисків, що коїться роздробленою і ураженої тяжким недугом міжусобиць Європі. Але поступово зростаюча сила лицарів сама по собі вимагала управління, ставала непідвладною, вони стали усвідомлювати свою обраність. І тоді католицька церква вирішила повернути цю силу на благо релігії, оголосила лицарів істинними покровителями віри, чиє покликання - захист всіх безправно принижених, нещасних, ображених, осиротілих. За славні подвиги в ім'я віри, благочестя лицарям була гарантована щасливе загробне життя, а на землі обряд посвячення наповнювався численними сакральними смислами і набував все більшу зовнішню пишність, що накладало на кожного члена новостворених лицарських орденів покрив таємничості і загадковості.
Лицарям XI століття вже було недостатньо мати простий грубою силою, рішучістю, сміливістю і вірністю, від них вимагалося вміння приборкувати свій дух волею, підпорядковувати своє життя служінню великої мети, найчастіше - релігійного характеру.
Один за іншим влаштовувалися Хрестові походи на захист Гробу Господнього, в яких воїни довгі місяці билися пліч-о-пліч з іншими проти сарацинів. Боротьба у важких умовах пустелі, під палючими променями сонця, при частих курних бурях, у зовсім незвичній для молодих юнаків обстановці вимагала неймовірної витримки і міцної чоловічої дружби. З часом підтримували один одного лицарі почали організовувати свої чернечі ордени, найвідомішим з яких став орден тамплієрів.
❧ Лицарський орден тамплієрів (існував з 1119 по 1312 р.) вважається самим першим серед релігійних військових орденів. Ця організація була дуже багата і впливова і навіть виконувала функції банку, хоча основною її діяльністю була захист християн на Сході після Хрестових походів.
Поступово лицарі перестають бути просто воїнами і стають справжньою елітою світського суспільства середньовічної Європи, у них виробляється повноцінний звід правил і норм поведінки, кодекс взаємин з прекрасною статтю. Треба сказати, що освіта, вміння красиво говорити і складати вірші не цінувалися серед мужніх і очерствевших у постійних походах лицарів. Для цього існували трубадури - вільні співаки, які супроводжували воїнів і складали про них романтичні поеми, сповнені красивих перебільшень. Завдяки таким пісням слава лицарів зростала, а бажали прилучитися до відважним серцем воїнам ставало все більше.