Янош Кадар (26 травня 1912—6 липня 1989) — сталініст, керівник соціалістичної Угорщини з обмеженим суверенітетом (1956—1988). Ставленик СРСР після Угорської Революції 1956, організатор страти прем'єр-міністра Імре Надя. Провів у країні помірковано-ліберальні господарські реформи, допустивши функціонування елементів ринкової економіки. Удостоєний звання Герой Радянського Союзу.
Разом із Югославією, Угорщина була найбільш «просуненою» країною колишнього соцтабору. Поділ економіки на державний і приватний сектори, особливо надання останньому найпотужнішої урядової підтримки було на той час справою нечуваною. Реалізм, прагматизм і здоровий глузд — ось чим вирізнявся політичний курс Яноша Кадара.
Незважаючи на жорсткий радянський контроль, Янош Кадар зумів здійснити ряд новаторських економічних реформ, що сприяли лібералізації економіки та зростання рівня життя населення «вже сьогодні».
Кадар зробив Угорщину світовим лідером з туризму. Кількість туристів, які відвідували Угорщину, зросло в десятки разів; в країну приїжджали туристи не тільки зі Східної Європи та СРСР, а й з Канади, США та Західної Європи, які давали бюджету Угорщини значні суми. Угорщина встановила близькі стосунки з країнами, що розвиваються, беручи багато іноземних студентів. Крім того, Угорщина наприкінці 1980-х стала єдиною країною комуністичного табору, що володіла трасою «Формули-1».
Объяснение:
Объяснение:
Основними пріоритетами зовнішньої політики Пилип Орлик уважав: необхідність шведської протекції з гарантією незалежності й територіальної цілісності України, встановлення міцного миру та військового союзу з Кримським ханством.
Законодавчу владу мав представляти парламент — Генеральна Рада, що складалася б з генеральної старшини, полковників, генеральних радників (делегатів від козацьких полків), полкової старшини, сотників та представників від Запорозької Січі. Передбачалося, що Генеральна Рада збиратиметься тричі на рік — у січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) та жовтні (на Покрову). Між сесіями парламенту його повноваження виконував гетьман разом з Радою генеральної старшини. Вони уособлювали найвищу виконавчу владу. Щодо місцевої адміністрації, то вона була представлена виборними цивільними полковниками та полковою старшиною, сотниками, сотенною старшиною.
Орлик оперував двома категоріями держави: «панство» і «народ». «Панство» — це суверенна держава на чолі з монархом. «Народ» — населення певного політично окресленого територіального суб'єкта під владою монарха. Відповідно прогнозувалися правові стосунки двох типів: перший — «підданство», що виникає при завоюванні. Другий — «протекція», що виникає при добровільному входженні народу під владу монарха. Стосовно цього, Орлик уводить поняття «вільний народ» — населення певної території, що має права на самоврядування, договірні відносини з монархом та самовизначення у сенсі зміни монарха при невиконанні ним зобов'язань. При цьому суттєво обмежується політична роль монарха — його фактично виведено з політичної системи, він є лише гарантом її незмінності, а не чинником її регулювання.
