Громадський діяч І. Франко зазнав немало горя, утисків, кайданів і тюрем. Досить згадати, що чотири рази його судили й замикали за грати. "Такої великої голови в цілій Австрії нема", – почув якось у свої шкільні роки Василь Стефаник про розум і вченість Франка від простих людей. Але отого вченого, перед яким схиляли голови закордонні університети і академії, за Австрії не допускали до викладання у Львівському університеті. А все через "політичне минуле" (належності до насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації, підбурювання проти "законного порядку" тощо). Громадська діяльність І. Франка була невтомною на всіх етапах його життя.
Про Івана Франко ми переважно говоримо як про видатного українського письменника, поета, перекладача, філософа, навіть економіста. До речі, на початку своєї публічної діяльності він був відомий саме як економіст, що досліджував проблеми, зв'язані зі скасуванням панщини і впровадженням капіталістичних відносин у селі. Зокрема, не тільки теоретично, але і на практиці намагався роз'ясняти вчення Маркса-Енгельса про створення додаткової вартості, показуючи це на прикладі видобутку солі в Нагуєвичах, і т.п. Але окрім цього Іван Франко був завзятим політиком і творцем першої в Галичині партії європейського зразка, розробляв її програмні документи і досліджував процеси, що проходили в краї. Чимало ідей Франко надзвичайно актуальні сьогодні. Проблеми виникнення держави займають значне місце в творчості і життя Івана Франка.
Видаючи у 1914 р. збірку "Із літ моєї молодості", він у передмові зазначав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідного народу та загальнолюдського поступу. "Тим двом провідним зорям я, здається, не спроневірився досі, ніколи і не спроневірюся, доки мого життя". Коли на початку XX ст. на західноукраїнських землях формувалися загони січових стрільців, Франко радісно привітав цей національно-визвольний рух. Він подарував молодим краплю свого натхнення – бойову маршову пісню "Гей, Січ іде". До останніх днів вірив у неминучість національного відродження рідного народу. Вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок І. Франка став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не вичерпається ніколи.
Україна в І світовій війні
1. Росія: Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття «ісконно» російські землі- об’єднання “братів русинів”, ліквідація «Українського «П‘ємонту», злиття в «російському морі слов‘янських рік». Контроль Боспору і Дарданелли, Балкани та Східне Середземномор‘я Австро-Угорщина: панування на Волині та Поділлі. Німеччина: захоплення всієї України та поділ її між союзниками. Для України – це братовбивча війна. Українці у складі російської та австро-угорської армій мусили воювати по обидва боки фронту. Характер війни: несправедливий, грабіжницький, імперіалістичний, для українців братовбивчий. Виправдання: визволення «малих народів», Росія історична місія визволення від мусульман святині, Священного Царгорода, Святої Софії та Єрусалима з Гробом Господнім. Плани краПлани країн-учасниць щодо Україн-учасниць щодо України:їни: Українське питання: театр військових дій, найближчий шлях з Німеччини і Ав.-Уг. на Кавказ, Іран, Індію, плацдарм для наступу на Балкани та Туреччину, вугільна, металургійна та продовольча база.
2. НАЗВА ГУР (Головна Українська Рада) СВУ (Союз визволення України) ДАТА СТВОРЕН НЯ 1 серпня 1914 р. 4 серпня 1914 р. ЛІДЕРИ К. Левицький, М. Павлик, М. Ганкевич А. Жук, Д. Донцов(стаття «Сучасне політичне становище нації і наші завдання»): , В. Дорошенко – емігранти з Наддніпрянської України ПРОГРАМ А • Підтримка австрійського уряду у війні. • Формування з добровольців “Соколу”, “Січі”, “Пласту”. (М.Галущинський) легіону Українських Січових стрільців. Давали присягу на вірність Україні та імператору. • Співпраця з Німеччиною та Австро-Угорщиною з метою визволення України. • Утворення самостійної української держави у формі конституційної монархії (австрійські Габсбурги). • Заснування демократичного суспільства на основі національної рівності • Організація роботи в таборах військовополонених, домоглися окремих приміщень для українців, поширювали національні газети, журнали, створювали бібліотеки, освітні курси, госпіталі. • Домагалися самостійності української церкви. Політично активні українці в Західній УкраїніПолітично активні українці в Західній Україні
3. Суспільний рух в НаддніпрянщиніСуспільний рух в Наддніпрянщині НАЗВА ПРОГРАМА ТУП (Товариство українських поступовців) Підтримка Росії, сподівання на автономію (самоврядування), але пізніше перейшли до нейтральної позиції. УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія) Не було єдиного погляду на війну. Група на чолі з С. Петлюрою була на боці Росії (“війна до переможного кінця», стаття «Війна і Українці», після війни - автономія у складі Росії.. Група на чолі з В. Винниченком засудила війну. У статті «Відродження нації» автор закликає сподіватися на власні сили, а не на російську «милість» чи німецький «багнет». “Карпато-русский освободительный комитет”(москвофіли) Створений у Києві емігрантами з Галиччини. Підтримка Росії та обєднання всіх українських земель під ії владою. Більшовики - Маніфест ЦК РСДРП “перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську”
На протяжении XVI - первой половины XVII в. численность населения Европы постоянно росла. Прежде всего это касается XVI века, в течение которого население европейских стран увеличилось с 69 млн до 95-100 млн человек. Средняя плотность населения в Европе увеличилась до 30-35 человек на 1 кв. км, что составляло примерно треть от современного уровня. Рост численности населения было особенно заметным после ужасных времен эпидемии чумы ("черной смерти"), которая опустошила Европу в XIV в. В первой половине XVII в. темпы роста уменьшились, и в середине века населения европейских стран составляло 110-115 млн человек. Причины увеличения численности населения состояли в росте рождаемости, улучшении условий жизни, изменениях в рационе питания европейцев.
Средняя продолжительность жизни человека составляла 30-35 лет, что не исключало наличия людей, достигали преклонного возраста. Большинство мужчин умирала в возрасте 40-60, женщин - 20-40 лет. Прежнему большой оставалась смертность новорожденных: только половина из них достигала десятилетнего возраста. Связано это было с отсутствием медицинской во время родов, пренебрежением элементарных правил гигиены. Больниц в современном понимании просто не существовало, были лишь приюты для неизлечимо больных, калек и престарелых.
Ужасные санитарные условия, особенно в городах распространению болезней и эпидемий. В XVI - первой половине XVII в. отдельные районы Европы неоднократно поражала эпидемия чумы. Под время вспышки чумы в 1629-1631 гг, охватившего почти все Средиземноморье, умерло более половины городского населения. Немецкие земли чума опустошала в 1624-1630, 1634-1639 гг и в конце Тридцатилетней войны. Потери населения в этих странах составляли 60-75%. Значительными были людские потери также от эпидемий оспы, холеры, тифа.
Население Европы погибало не только от эпидемий, но и от голода в неурожайные годы, пожаров, военных опустошения. Особенно ощутимыми были потери от войн, связанные с началом использования огнестрельного оружия и массовым убийством мирного населения, стало обычной практикой ведения военных действий. Во время восстания в Нидерландах против испанского господства герцог Альба, возглавлявший карательную экспедицию, извещал короля Филиппа VI: "Если я захвачу Алькмаар, то ни существо не останется живой. Каждую горло будет перерезано ножом ". Огромными были потери во время гражданских войн во Франции и первой общеевропейской Тридцатилетней войны. По приблизительным подсчетам, только в XVII в. Европа потеряла в войнах 3 млн человек.
Эпидемии, голод и войны были главными факторами, которые ограничивали рост населения, влияли на движение народонаселения и повседневная жизнь человека в XVI - первой половине XVII в.