У Римі, як і в Греції, господарем держави вважався народ. Народні збори приймали закони й обирали посадових осіб – магістратів. Пропозиції, які вносили на зборах, не можна було ні обговорювати, ні змінювати – лише прийняти або відкинути цілком. Їх попереднє обговорення відбувалося на особливих зібраннях.
Объяснение:
Наприкінці IV – на початку ІІІ ст. до н. е. було прийнято закон, який відміняв боргову кабалу. Боржник, не маючи грошей для виплати боргу, віддавав лихварю все своє майно, але сам залишався вільним і недоторканим. Також плебеї отримали доступ до всіх посад.
Таким чином, результатом боротьби патриціїв і плебеїв було встановлення громадянської рівноправності. Усі громадяни Римської республіки стали рівними перед законом незалежно від багатства та знатності.
3. Як було організоване римське військо? Багатьом перемогам Рим завдячував своїй організованій і добре озброєній, як на той час, армії. До римського війська набирали тільки повноправних громадян. На чолі його стояли два консули. Кожен з них командував декількома легіонами. До легіону входило 4200 піхотинців і 300 вершників. Легіон поділявся на невеликі загони – маніпули, які складалися з двох центурій. Такі мобільні загони успішно билися не тільки на рівнині, а й у лісі, в горах.
У римській армії використовували облогові механізми. Для перекидання воїнів через ворожі фортечні мури застосовували «ворони» – абордажні трапи. Крім того, римляни користувалися метальними механічними пристроями: катапультами, балістами, скорпіонами та ін.
Легіон – військове з’єднання в армії Стародавнього Риму.
Найвідоміший французький мислитель Мішель де Монтень (1533–1592) народився на південному заході Франції в замку Монтень, що належить його батькові. З два роки почали навчати маленького Мішеля — батько найняв йому вчителів латини. Понад те, у сім'ї всі — і її батько, й мати, і слуги, — розмовляли з ним латиною, тому з дитинства Монтень освоїв латину як рідну мову. Батько Мішеля взагалі прагнув прищепити йому любов до науки і тому, ледь Мишелю виповнилося років, віддав її до колежу міста Бордо.
У двадцять рік Мішель де Монтень став радником Рахункової палати в Периге, а невдовзі радником парламенту міста Бордо. І на цій посаді він перебував до 1570 р., після чого пішов у відставку і нарешті зайнявся літературної діяльністю, проживаючи у своїй родовому замку. Як писав Монтень, він, "давно стомлений рабською перебуванням при дворі та громадськими обов'язками... вирішив сховатися в обійми муз, покровительок мудрості". Через війну, в 1580 р. з'явилися на світ два перших книжки його "Опытов" — твір, який приніс Монтеню ще за життя поширення, а згодом всесвітню славу.
Проте бажанням Монтеня остаточно днів своїх провести життя усамітненні не судилося збутися. У 1581 р. він був обраний мером міста Бордо і з велінню короля Франції зайняв цю посаду. Франція, шматована у період релігійними війнами між католиками і гугенотами, переживала важкі часи. І Монтеню, обіймав настільки великий посаду, неодноразово доводилось брати участь у розв'язанні багатьох спірних питань. Сам цілком перебував за короля і підтримував гугенотские претензії. Однак у своєї політичної діяльності Монтень все-таки намагався більшість проблеми мирним шляхом.
У 1586–1587 рр. Монтень, вже вільний від обов'язків мера, продовжив літературні заняття і третю книжку "Опытов". Пізніше йому знову довелося взяти у політичних баталіях і поза свою відданість королю він навіть виявився на недовгий час укладеної Бастилію (1588 р.).
Помер Мішель де Монтень 13 вересня 1592 р. від загострення давно мучавшей його кам'яною хвороби.
Якщо казати про філософських поглядах Монтеня, слід помітити — у своїй духовному розвитку вона пережила захоплення різними філософськими навчаннями. Так, з книжки "Опытов" видно, що філософські переваги віддаються Монтенем стоїцизмові. Потім значний вплив з його світогляд надавав епікуреїзм. І все-таки основний напрям міркувань французького мислителя лежать у руслі іншого вчення, відомого з давнини — скептицизму.
Сумнів — може людського розуму, щодо можливості дотримання людиною моральними принципами, у виконанні якісь загальні всім людей ідеалів — ось що пронизує все зміст "Опытов". Недарма головне запитання, який у цьому творі, звучить так — "Що знаю?".
Відповідь це питання, що дає Монтень, у принципі, невтішний — людина знає замало, і що більш неутішно, не може знати багато чого. Причина подібного стану справ криється у природу самої людини: "Дивовижно суєтне, воістину непостійне й постійно що вагалося істота — людина.