Народився у Флоренції у шляхетній родині. Точна дата народження Данте невідома: за різними джерелами, він народився в 1265 році між 14 (18) травня і 31 травня (4 червня).[1]
Про освіту Данте теж мало відомостей, та, очевидно, він отримав добре виховання, бо вражав сучасників незвичайною освіченістю. Є припущення, що його навчали вдома. Також відомо, що він навчався у Болонському університеті, але не закінчив його. Данте вивчав тосканську поезію, в той час, коли в Тоскані стала відома Сицилійська Поетична Школа (італ. Scuola poetica siciliana). Данте також цікавився поезією окситанських трубадурів та класичною поезією античності, особливо захоплювався творчістю Вергілія.
Сім'я його була відомою у Флоренції і підтримувала ґвельфів, політичний альянс, що виступав на боці Папства і був у складному протистоянні з гібеллінами, які підтримували імператора Священної Римської імперії. Внаслідок внутрішніх суперечностей наприкінці XIII століття гвельфи в свою чергу поділилися на чорних гвельфів і білих гвельфів і вже ворогували між собою.
Данте стверджував, що його родина походить від давніх римлян, (Inferno, XV, 76), але найстаршим родичем, якого він міг згадати був Каччагуйда Єлисейський (Paradiso, XV, 135), який жив не раніше 1100 року. Батько Данте, Аліг'єро де Белінчеоне[en], був білим гвельфом, який не зазнав помсти гібеллінів після того, як вони виграли битву біля Монтаперті на початку XIII століття. Це навіює думку, що родина Аліг'єро мала певний престиж і впливовий статус.
Після смерті коханої Беатріче, Данте присвятив себе філософським дослідженням релігійних шкіл. Він брав участь у диспутах, які влаштовували публічно у Флоренції два головних церковних ордени — францисканський і домініканський.
Цю «надмірну» пристрасть до філософії пізніше буде критикувати персонаж Беатріче в «Чистилищі» (Purgatorio), другій частині Комедії.
З 1295 року почав займатися політикою, належачи до антипапістської партії. Після набрання чинності регламенту 1295 року, який дозволяв людям із середніх верств обіймати політичні посади, якщо вони зареєстровані в якомусь ремісничому цеху, Данте увійшов до цеху цілителів і фармацевтів. У наступні роки його ім'я часто згадується в реєстраційних документах.
Точний хід політичної кар'єри Данте не відомий, оскільки багато історичних документів було втрачено, але завдяки іншим джерелам відтворили велику частину його біографії: Данте був у Раді народу з листопада 1295 року до квітня 1296 року, в групі «Мудреців» в грудні 1296 року, з травня по вересень Данте входив до Ради Ста. Іноді його посилали з дипломатичною місією.Незважаючи на те, що Данте входив до партії гвельфів, він завжди намагався перешкодити своєму найлютішому ворогові Папі Боніфацію VIII. У трактаті «Про монархії» Данте Аліг'єрі продемонстрував свої політичні погляди.
Після поразки гібеллінів, гвельфи поділилися на дві фракції: білі гвельфи (партія Данте) і чорні гвельфи. Спочатку розкол стався через сварку родин, проте скоро з'явилися й ідеологічні розбіжності стосовно ролі Папи Римського у флорентійських справах: чорні підтримували Папу, а білі хотіли більше свободи від Риму.
Объяснение:
создана в 1792-1793 гг. В нее входили
Англия, Пруссия, Неаполь, Тоскана,
Австрия, Испания, Голландия. Коалиция
имела целью восстановить
дореволюционные порядки во Франции. В
1795 г. была создана англо-русско-
австрийская коалиция, которая
рассматривалась как основная военная
сила против Франции, однако смерть
Екатерины II и победа Франции в
Итальянской войне 1796-1797 гг.
распаду коалиции.
Во вторую коалицию (1798-1802 гг.)
входили Англия, Австрия, Россия, Турция и
Неаполитанское королевство. В 1800 г. из-
за разногласий с союзниками Россия
вышла из коалиции, и она распалась.
Военные действия против Франции
продолжала одна Англия, но в 1803 г. она
также вынуждена была заключить
перемирие.
Третья антифранцузская коалиция была
создана в 1805 г.[1], в нее вошли Россия,
Англия, Австрия, Швеция, Турция и
Королевство обеих Сицилии. Союзники
хотели изгнать войска наполеоновской
Франции с захваченных ими территорий и
восстановить дореволюционные порядки
во Франции. Главными военными силами
коалиции были русско-австрийские
войска. Но Наполеон сумел нанести
тяжелое поражение австрийским войскам
при Ульме и России и Австрии при
Аустерлице. Коалиция распалась после
поражения союзнических сил, а Наполеон
утвердился в захваченных им землях в
Италии и на западе и юге Германии.
Четвертая антифранцузская коалиция
была создана в 1806 г.[2], в нее входили
Англия, Россия, Пруссия, Саксония и
Швеция. Франции удалось захватить
Пруссию, и по Тильзитскому миру России
пришлось признать завоевания Наполеона,
а также присоединиться к блокаде
Великобритании, которая была торговым
партнером России. После заключения
Тильзитского мира коалиция прекратила
свое существование.
Пятая коалиция сложилась между Англией
и Австрией в 1809 г. и была неудачной
попыткой освободить Австрию от
французского влияния. После победы
Наполеона при Ваграме коалиция
распалась, а Австрия фактически
превратилась в зависимое от Франции
государство.
Шестая антифранцузская коалиция
возникла в 1813 г. после изгнания
французских войск из России. Этот союз
стал союзом трех императоров
континентальной Европы - России,
Австрии и Пруссии. Позднее к союзу
присоединилась Англия. Победа коалиции
завершилась изгнанием Наполеона и
подписанием Парижского мирного
договора, по которому Франция лишалась
всех завоеваний Наполеона. Отношения
между государствами закрепили решения
Венского конгресса 1814-1815 гг.
Седьмая коалиция была ответом на
попытку Наполеона вновь захватить
власть во Франции в марте 1815 г. Его
войска были разгромлены в битве при
Ватерлоо. В ней принимали участие
Англия, Россия, Австрия и Пруссия
Прочитай,и выбери.)