Феодалізм в Україні - тип суспільних відносин, який складався в період 10—18 ст. на території сучасної України. Така інтерпретація ґрунтується на радянській історіографічній традиції (формаційна теорія) та європоцентричному баченні історичного процесу в Східній Європі, коли щодо соціальних явищ, синхронних певним західноєвропейським, застосовується аналогічна термінологія. З огляду на широкий спектр різних визначень навіть західноєвропейського Ф. тут скоріше має місце певне спрощення, коли «феодалізм» стає просто синонімом середньовіччя як хронологічного періоду. Відповідно, попри спірність існування Ф. на Русі (у Київській Русі та в державних утвореннях — її «наступниках» 13—14 ст., зокрема Галицько-Волинському князівстві), хронологічний період державних утворень на її території автоматично підіймає проблему їхнього «феодалізму».
29 квітня 1918 - відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес.Гетьманський переворот
30 квітня в ніч прихильники Скоропадського оволоділи державними установами і розігнали УЦР.
29 квітня 1918 року – створення Українського військово-морського флоту
4-17 вересня 1918 року – візит до Німеччини гетьмана Павла Скоропадського
6 жовтня 1918 року – відкриття у Києві Державного українського університету;
22 жовтня 1918 року – відкриття Кам’янець-Подільського державного українського університету;
листопад 1918 року – заснування Національної бібліотеки Української Держави (нині – Національна бібліотека імені В. Вернадського НАН України);
14 листопада 1918 року – заснування Української академії наук;
15 листопада закликання Директорії до збройної боротьби з гетьманом
16 листопада 1918 року – поразка гетьманських військ у бою з повстанськими силами Директорії поблизу Мотовилівки;
14 грудня 1918 року – війська Директорії вступили до Києва та зречення гетьмана Павла Скоропадського.
Из Бактрии, по одной из версий, происходил и Аршак I Парфянский, основатель парфянской династии Аршакидов. Кочевые племена парнов (дахов) под его предводительством вторглись в селевкидскую провинцию Парфию, расположенную на территории северо-восточного Ирана (238 г. до н. э.). В ходе долгих и кровопролитных войн парфяне подчинили себе почти всю территорию Ирана, Месопотамию, а на востоке — области, отвоеванные у Греко-Бактрии. В начале I в. до н. э. при парфянском царе Митридате II (123-88 гг. до н. э.) устанавливаются первые контакты парфян с римлянами; в дальнейшем Парфия становится главным противником Рима на Востоке. Борьба между ними идет с переменным успехом: на поражения Красса и Антония (соответственно в 53 и 36 гг. до н. э.) римляне ответили походами императоров Траяна, Луция Вера (соправитель Марка Аврелия, боевыми операциями не руководил, будучи лишь номинальным командующим) и Септимия Севера (115—117, 162—165 и 198—199 гг. н. э.), в ходе которых они трижды захватывали парфянскую столицу Ктесифон на реке Тигр. Изнурительные войны с Римом и отсутствие внутренней стабильности привели к ослаблению державы парфян. В этих условиях в провинции Парс (совр. Фарс) возвышается род Сасанидов, которые объявили себя наследниками персидских Ахеменидов. В 226 г. н. э. последний Аршакид царь Артабан V погиб в борьбе с Ардаширом (Артаксерксом) из рода Сасанидов.
Истории Парфии, Греко-Бактрии и Армении Юстин подробно описывает в XLI-XLII книгах своего труда «Эпитома сочинения Помпея Трога „История Филиппа“»