Література -
Українська література другої половини XIX ст. розвивалася на традиціях попереднього періоду. Упродовж багатьох десятиліть домінуючим тут лишався стиль бароко. Цікавим явищем тогочасної літератури став розвиток української історико-мемуарної прози. Чільне місце в ній посідають щоденники М. Ханенка (1691—1760 рр.) і Я. Марковича (1696—1770 рр.). Обидва автори належали до козацької старшини й обіймали високі посади в Гетьманщині. У своїх щоденниках вони зображували події тогочасного державного, політичного й економічного життя, детально змальовували побут української шляхти. У ситуації рубежу, яка вище вже була охарактеризована, коли українська мова зберігалася тільки в усному мовленні, і пізніше — в умовах урядових заборон і переслідування — процес становлення української літературної мови набув особливої важливості і особливої складності. М. Грушевський писав: "Мова вирішила долю українського відродження, відновивши розірваний зв'язок між інтелігенцією і народом…"Звідси — й особливості української літератури XIX ст. — народні теми творчості, реалізм і демократизм.
І. Котляревський Редагувати
Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала «Енеїда» І. Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник».
Харківський гурток Редагувати
Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор Петро Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Євгена Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Євген Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Тараса Шевченка. У 1841 році видав альманах «Ластівка». З цим періодом пов'язана діяльність Левка Боровиковського (1808—1889) — поета-романтика, байкаря.
До харківського гуртка належав також Григорій Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні — написані з гумором, другі — сентиментальні, треті — дають реалістичні картини (найкраща — «Сердешна Оксана»), інш народними віруваннями і переказами («Конотопська відьма»). Квітка-Основ'яненко перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.
Тарас Григорович Шевченко Редагувати
Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка. Михайло Грушевський писав:
« «Його творчість — це творчість народу, що досягає відразу, без наступних ступенів, високого інтелектуального розвитку й індивідуальної свідомості і поєднує в своїх творіннях безпосередність народної поезії зі свідомістю літературної творчості». »
Широко відомі основні віхи життєвого шляху Шевченка: народження у сім'ї кріпаків пана Енгельгарда, рання смерть батьків, робота «в наймах» і у пана козачком, переїзд до Петербурга, знайомство з земляком — художником Іваном Сошенком, викуп з неволі на гроші, виручені від продажу портрета В. Жуковського роботи Карла Брюллова, навчання в Академії мистецтв, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешт і 10-літня рекрутчина з забороною писати і малювати, смерть незабаром після повернення з заслання. Перший «Кобзар» виходить у 1840 році у Петербурзі, через рік — «Гайдамаки». Геніальний поет, Шевченко вніс в українську літературу новий зміст: рішучий протест проти кріпацтва, захист свободи і гідності особистості, захоплення народними і національно-визвольними рухами, заклик до суспільної справедливості. Особистість і творчість Шевченка — символ всієї української культури.
Вели́кая Оте́чественная война́ (в западных странах Восточный фронт Второй мировой войны, англ. Eastern Front of the Second World War[4]; 22 июня 1941 года — 9 мая 1945 года) — война Союза Советских Социалистических Республик против вторгшихся на советскую территорию нацистской Германии и её европейских союзников (Венгрии, Италии, Румынии, Словакии, Финляндии, Хорватии). Важнейшая составная часть Второй мировой войны, завершившаяся победой Красной армии и безоговорочной капитуляцией вооружённых сил Германии.
Вторая мировая в историографии признана самой масштабной, разрушительной и кровопролитной войной в истории человечества[5][6][7][8]. На протяжении 3 лет, со времени нападения Германии на СССР, против него были задействованы не менее 90 % всех сухопутных сил вермахта, не считая вооружённых сил других стран «оси»[9]. После высадки в Нормандии в июне 1944 года союзных войск по антигитлеровской коалиции, на Восточном фронте продолжали быть задействованными ⅔ сил вермахта[10]. Именно на Восточном фронте Второй мировой войны происходили самые крупные сухопутные и воздушные сражения в мировой истории[11].
Военно-политическое руководство Третьего рейха, рассчитывая на стратегию молниеносной войны («блицкриг»), подготовило план агрессии против Советского Союза, получивший кодовое именование «Директива № 21. План „Барбаросса“». В войне против СССР ставилась цель ликвидировать советское государство, завладеть его богатствами, физически истребить основную часть населения и «германизировать» территорию страны вплоть до Урала[12]. Для советского народа Великая Отечественная война стала справедливой войной за свободу и независимость его Родины[12][13].
В ходе войны Советский Союз в составе антигитлеровской коалиции нанёс наибольший ущерб вооружённым силам Германии и её европейских союзников:[14] вермахт и его союзники лишились 80 % всех бое частей, были разгромлены 607 дивизий[15][16], СССР изгнал захватчиков со своей территории и освободил от нацизма страны Центральной и Восточной Европы, тем самым сыграв решающую роль в его разгроме в Европе и во всем мире.[17][18][19][20][21]. Нюрнбергский трибунал, состоявшийся в 1945—1946 годах, дал оценку развязанной нацистской Германией агрессивной войне против всего мира, военным преступлениям, преступлениям против мира и человечности, а также вынес приговор нацистским преступникам, стремившимся к мировому господству[22].
