Скорішь за все " В " , тому що в 75 році до н.е. в Егейському морі корабель, на якому перебував Гай, захопили пірати. За молодого (тоді йому було 25 років) патриція вимагали 20 талантів сріблом (близько 600 кг срібла).
На цю вимогу Цезар зухвало заявив, що ця сума просто до сміху мала. Просіть 50 талантів, наполіг юнак.
На час поки викуп збирався, Гаю довелося залишитися в товаристві піратів. Але він не засмутився та розважав себе написанням поем і промов, які зачитував тим же таки корсарам. А згодом взагалі почав відчувати себе ледь не капітаном корабля:грав з розбійниками в ігри, гримав коли ті голосно розмовляли в час його відпочинку та брав участь в різних господарських справах. Але завжди повторював, що стратить їх, як тільки отримає свободу.
Викуп привезли, Цезар повернувся додому, зібрав команду, відправився на острів де його утримували та стратив усіх піратів.
1873 народився Микола Міхновський, громадський діяч, адвокат, публіцист, перший ідеолог українського націоналізму, ідеолог самостійницької течії в українському русі початку ХХ століття. Під час навчання на юридичному факультеті Київського університету (1890–1895) приєднався до Молодої громади. 1891–1893 входив до таємної студентської політичної організації "Братство тарасівців", автор її програми "Кредо молодого українця". Займався адвокатською практикою спочатку в Києві, від 1899 – у Харкові, брав активну участь в українському громадсько-політичному житті. На пропозицію керівництва Революційної української партії написав брошуру "Самостійна Україна", в якій вперше висунув ідею політичної самостійності України. Наприкінці 1901 – на поч. 1902 створив Українську народну партію (УНП), що проголосила своєю головною метою боротьбу за незалежність України. У програмних виданнях партії "Робітнича справа у програмі УНП", "Справа української інтелігенції у програмі УНП", "Десять заповідей УНП" (1903) розробив основні засади та принципи українського націоналізму. Керував таємним напіввійськовим товариством "Оборона України" (1903–1908), яке здійснило кілька демонстративних терористичних акцій, спрямованих проти антиукраїнської політики царизму в Україні. Засновник часописів "Самостійна Україна" (1905), "Хлібороб" (1905), "Запоріжжя" (1906), "Слобожанщина" (1906), "Сніп" (1912–1913). Під час 1-ої світової війни – поручик, служив у Київському військовому суді. Разом з однодумцями розробив програму творення українського війська, яку з початком Української революції 1917–1921 активно втілював у життя. Засновник і керівник утвореного 16 березня 1917 Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка, член Українського генерального військового комітету, один з організаторів 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького. Виступав від УГВК на Всеукраїнському національному конгресі 1917, обраний членом Української Центральної Ради. Діяльність Міхновського, спрямована на утворення української армії, не була підтримана соціалістичною більшістю керівництва УЦР, після Першого Українського військового з'їзду 1917 (18–21 травня) вийшов зі складу УГВК. За деякими відомостями, був причетний до виступу 2-го Українського полку ім. П.Полуботка, після якого на вимогу лідерів УЦР був відправлений на Румунський фронт. Восени 1917 оселився на Полтавщині, обраний Лубенським мировим суддею, приєднався до Української демократичної хліборобської партії (УДХП), сприяв поширенню її впливу. За Української Держави перебував в опозиції до влади, був одним з лідерів УДХП. Після початку протигетьманського повстання 1918 виступав за примирення сторін (гетьмана П. Скоропадського та Директорії УНР та утворення коаліційного кабінету при збереженні гетьманату. Разом із хліборобами-демократами розробляв план усунення Директорії УНР від влади шляхом встановлення військової диктатури. Пізніше мав контакти з отаманом Н. Григор'євим, є відомості, що Міхновському належить авторство відозв, з якими отаман Н. Григор'єв звертався до українського селянства. 1920 перебував у Новоросійську, марно намагався емігрувати. Жив на Кубані, учителював, працював у кооперації. 1924 повернувся до Києва, був там заарештований Державним політичним управлінням УСРР, після кількох днів допитів опинився на волі. Наступного дня після звільнення скінчив життя самогубством, проте обставини смерті не з'ясовані.
Объяснение:
В ХV веке Испания представляла наиболее благоприятные условия для развития инквизиции. Дело очищения Испании от еретиков и нехристиан стало быстро продвигаться вперед, особенно после 1492 года, когда Торквемаде (душа новой инквизиции в Испании, доминиканец) удалось добиться у католических королей изгнания из Испании всех евреев. Результаты истребительной деятельности испанской инквизиции при Торквемаде, в период от 1481 года до 1498 года, выражаются следующими цифрами: около 8.800 человек было сожжено на костре; 90.000 человек подверглось конфискации имущества и церковным наказаниям; кроме того, были сожжены изображения, в виде чучел или портретов, 6.500 человек от казни посредством бегства или смерти. В Кастилии инквизиция пользовалась популярностью среди фанатичной толпы, с удовольствием собиравшейся на аутодафе, а Торквемада до самой смерти встречал всеобщий почет. Но в Арагоне действия инквизиции неоднократно вызывала взрывы народного негодования; во время одного из них Педро Арбуэс, председатель инквизиционного суда в Сарагосе, не уступавший в жестокости Торквемаде, был убит в церкви, в 1485 г. Преемники Торквемады, Диего-Деса и особенно Хименес, архиепископ толедский и духовник Изабеллы (королевы Касилии) , закончили дело религиозного объединения Испании.
Несколько лет спустя после завоевания Гранады, мавры подверглись гонениям за веру, несмотря на обеспечение за ними религиозной свободы условиями капитуляционного договора 1492 года. В 1502 году им было предписано либо креститься, либо оставить Испанию. Часть мавров покинула родину, большинство крестилось; однако, крестившиеся мавры (мориски) не избавились от преследований и, наконец, были изгнаны из Испании Филиппом III, в 1609 году.
Изгнание евреев, мавров и морисков, составлявших более 3 миллионов населения, и притом самого образованного, трудолюбивого и богатого, повлекло за собою неисчислимые потери для испанского земледелия, промышленности и торговли, что не помешало Испании стать самой богатой страной, создать могучий флот и колонизировать большие просторы в Новом свете.