2.Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі «Тренос», Захар Копистенський у «Палінодії», Іван Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривали його політику за принципом «чим гірше, тим краще».
3.и 4.Інтернет-журнал ukr.sovfarfor
Образотворче мистецтво 
Образотворче мистецтво у 16-17 ст.
У 16 ст. бурхливо розвивалося мистецтво скульптури, що було зумовлено поступом архітектури, оскільки скульптурні зображення застосовували для оздоблення архітектурних споруд. У скульптурних зображеннях втілювали ренесансні ідеї.
Так, львівські споруди Чорної кам’яниці, будинку Корнякта, каплиці Трьох Святителів, Успенської церкви тощо прикрашені скульптурними рельєфами та пишним різьбленням. Безцінні шедеври українського мистецтва - скульптурні різьблення львівських каплиць Боїмів та Кампіанів.
Набув поширення і скульптурний портрет. Він виконував роль надгробного пам’ятника. Надгробки замовляли, щоб уславити образ померлого, увічнити його для нащадків. Так, 1579 р. в Успенській церкві Києво-Печерської лаври було встановлено надгробок К. І. Острозького: одягнений у лицарський обладунок князь відпочивав на ложі (за ренесансними традиціями небіжчика нерідко зображували сплячим).
З другої половини 16 ст. починає розвиватися українське декоративне різьблення обрамлення ікон та їх ансамблів - іконостасів. Іконостаси, виготовлені з дерева, прикрашають різьбленими рослинними орнаментами.
Розвиток бароко в Україні з часом відділився від західноєвропейського і виробив певні риси, які не сходяться з європейськими.
Визначальні прикмети західноєвропейського бароко:
1. Знову ігається нахил до ускладненої форми (як у пізній готиці).
2. Повертається готичний геоцентризм, але зберігається антропоцентризм, лише тепер людина практикується не як противага Богові, а як найдосконаліше його творіння.
3. Замість світської спрямованості бачимо в часи бароко знову релігійне забарвлення всіх сфер культури, як у добу середньовіччя.
4. Замість визволення людини від пут соціальних та релігійних норм знову помітне посилення ролі церкви і держави.
5. Зберігається античний ідеал краси, але робиться спроба поєднати його з християнським ідеалом, тобто йдеться про поєднання краси духовної і фізичної, внутрішньої і зовнішньої, в цілому відбувається примирення традицій античної і християнської.
6. Як і Ренесанс, бароко зберігає увагу до природи (і в науці, й у мистецтві), але тепер природа трактується не як противага Богові, а як шлях пізнання досконалості й милосердя Творця [21, c. 22-23].
Окрім цих рис, зроджених переплетінням попередніх традицій, бароко виробило і власні особливості:
7. Динамізм, рухомість: у пластичному мистецтві це - любов до складної кривої лінії, на відміну від прямої лінії та гострого кута чи півкола готики й Ренесансу; у літературі це - змалювання руху, мандрівки, змін, трагічного напруження, катастроф, сміливих авантюр.
8. Бароко не вважає найвищим завданням мистецтва пробудження спокійного релігійного чи естетичного почуття; для цього важливіше зворушити, справити на неї сильне враження. Цією настановою спричинені такі вузькостильові якості напряму, як прагнення гіпербол, захоплення парадоксами, незвичайних гротескам, любов до антитез, пристрасть до важливих форм до універсальності, всеохопності [18, с. 434-435].
Із постанов бароко виливає і найпотужніша його вада: часом надто велика перевага зовнішнього над внутрішнім, “чиста” декоративність, з якою часом зникає або відводить на задній план глибокий сенс, внутрішній зміст твору; ще небезпечніше намагання перебільшити, посилити всяке напруження, всяку протилежність, усе разюче, дивне, - це призводить бароко до надмірного замилування у мистецькій грі до переобтяження творів формальними елементами
