Объяснение: Установление контроля над Киевом
Объединение Волыни и Галича в одних руках привело к перестановке сил. Рюрик Ростиславич вступил в союз с Ольговичами и в 1201 году стал готовить поход на Галич. Однако Роман опередил его, неожиданно появившись на Киевщине во главе волынских и галицких полков. Рюрик вынужден был оставить Киев, где Роман посадил княжить своего двоюродного брата Ингваря Ярославича. Эти события известны по Лаврентьевской летописи, отражающей (при посредстве свода 1305 года) летописание времён Всеволода Большое Гнездо, и в которой отмечено решающее влияние князя Всеволода на перемену власти в Киеве. Аналогично представлено в них вокняжение в Киеве Рюрика в 1194 году.Бегство в Галич византийского императора Алексея III
О бегстве в Галич из осаждённого крестоносцами Константинополя императора Алексея III Ангела сообщает польский хронист второй половины XV века Ян Длугош: «Аскарий же, константинопольский император, после взятия города [крестоносцами] перебрался к Понтийскому морю, в Терсону, а оттуда впоследствии прибыл в Галацию, или Галицкую землю, которая является частью Руси, до сих пор состоящей под Польским королевством, и, будучи милостиво и благосклонно принят и размещён князем Руси Романом, некоторое время пребывал там»[17].
В «Новой церковной истории» после сообщения о захвате Византии крестоносцами итальянский церковный историк дель Фиадони пишет: «Во время же её падения правил Аскарий, как пишет Кузентин, который немедля сам направился через Чёрное море в Херсонес и оттуда отправился в Галатию, что ныне есть часть Руси»[18]. Как следует из приведённой цитаты, известие о бегстве Аскария заимствовано из ещё более раннего источника — хроники Кузентина, — которая является продолжением Анналов архиепископа Ромоальда из Салерно, завершённым архиепископом Козенцы Томазо из Леонтино в 1267—1272 годахБрак с принцессой Ефросиньей-Анной (Марией)
Союз Романа с Алексеем III был скреплён браком галицко-волынского князя с Ефросиньей-Анной, дочерью императора Исаака II Ангела. В летописи сведения о её имени и происхождении отсутствуют, летописец называет вдову Романа просто «княгиней Романовой»: «приѣха Берестьѧне ко Лестькови и просиша Романовъıи кнѧгин̑и дѣтиї»[8]. В настоящее время распространены две версии происхождения княгини Романовой. Согласно «славянской» версии Анна приходилась родственницей одному из представителей волынского боярства, возможно, боярину «Имперский проект» Романа Мстиславича
В «Истории Российской» В. Н. Татищева содержатся шесть совершенно оригинальных (не подтверждаемых известными летописями) рассказов о Романе Мстиславиче: под 1182, 1195, 1197, 1203, 1204, 1205 годами. Время от времени эти татищевские известия используются историками наравне с обычными летописными (чаще не в полном объёме, но выборочно). Недавно весь цикл стал предметом тщательного разбораМирославу. Отчасти 5.Прибытие папских послов
Часто используется историками, начиная с Карамзина, татищевское известие о папском посольстве к Роману под 1204 годом. Татищев писал, что папа (судя по дате, это мог быть только Иннокентий III) предлагал Роману королевскую корону при условии перехода в католичество. Однако Роман отказался и сохранил православную веру. Эта история получила широкую известность благодаря А. К. Толстого «Роман Галицкий» и картине Н. В. Неврева на тот же сюжет.это основано на летописном известии, в котором Мирослав назван «дядькой» Даниила Романовича[24].
У II ст. Римська імперія досягла кульмінації розвитку. На початку століття правив імператор Трояк (98-117), під час правління якого зовнішня політика стала наступальною.
Особливо небезпечним для Риму було Дакійське царство. 101р. царя Дакії Децебал а було розбито і він був змушений укласти мир. До римлян переходила частина території Дакії, а 105 р. розпочалась нова війна, що закінчилась у 106 р. приєднанням до Риму всієї Дакії.
Данія - область, яка займала територію Трансільванії, Малої Валахії, частину Великої Валахи та Вакату, отримала назву від імені дакійських племен, що жили там. Даки - група північно-фракійських племен. Уперше про Дакію згадує Юстин при описанні їх війни з бастарнами. Усередині І ст. до н. е. ватажок одного з дакійських племен - Буребіста - об'єднав майже всю Дакію і створив велику армію. Він загрожував навіть римським володінням на південь від Дунаю. У44 р. до н.е. племінне об'єднання даків розпалося. У І ст. до н.е. й у І ст. н. е. римляни, скориставшись міжусобною боротьбою дакійських племен, здійснили кілька походів на північ від Дунаю з метою завоювання Данії. Найбільшого розквіту країна зазнала за часів Децебала (87-106рр. н.е.), який зумів об'єднати даків, створивши могутню державу, здатну тривалий час протидіяти римлянам. Тільки в результаті двох походів Траяна (101-102, 105-106 рр. н. е.) більшу частину Данії завоювали римляни й у 106 р. держава Даків стала римською провінцією. Повстання дакійських племен проти панування римлян (189-161, 181-192рр. та ін.) послабили владу римських імператорів у Данії. У274р. її завоювали готи, а на початку IV ст. - гуни. До V ст. Данію заселили слов'янські племена, які мали значний вплив на місцеве населення.
Завоювання Данії мало певне стратегічне й економічне значення. Було зміцнено римський вплив у Боспорському царстві. Римляни позбулися небезпечного сусіда і отримали зручний плацдарм для того, щоб відбивати напади з північного сходу. Після закінчення Дакійської війни значна увага приділялася укріпленню кордонів. Траян наказав збудувати систему прикордонних укріплень, що сполучалися між собою шляхами. На лінії кордону викопували рови і робили насипи. Таким чином створювався бар'єр, що мав перешкоджати можливому наступу варварів.
Незабаром посилилася римська агресія і на сході. 106 р. було приєднане Набатейське царство в Аравії, а через кілька років розпочалася війна з Парфією.
