Исто́рия Ру́сской це́ркви — история православной церкви на территории исторической Руси, в частности, княжества Киевского, а также Великого княжества Московского, царства Русского, а впоследствии Российской империи, СССР, а после распада последнего в 1991 году — государств, образовавшихся на его территории, на которую продолжает свою исключительную церковную юрисдикцию Московский патриархат.
Современная церковная и светская историография Русской церкви в качестве начальной точки имеет обычно 988 год (подробнее см. в статье Крещение Руси); более традиционная церковная историография возводила историю Церкви в пределах Руси к апостольской эпохе[1]. Первые сведения о существовании христианских общин в Киеве относятся ко второй половине IX века.
Автокефальная церковная организация с центром в Москве де-факто была основана в 1448 году, когда русские епископы самостоятельно, без участия Константинопольского патриарха, избрали и поставили Иону митрополитом и предстоятелем Русской церкви.
С 1589 года предстоятель Русской поместной церкви — митрополит Московский становится патриархом (см. статью Патриарх Московский и всея Руси).
История, излагаемая в настоящей статье, есть история современной Русской православной церкви (Московский патриархат); она до того или иного исторического рубежа есть также история иных религиозных объединений и течений, с точки зрения принятой в них историографии, например старообрядческих, Украинской православной церкви Киевского патриархата, Украинской автокефальной православной церкви и других.
Абсолютна монархія - це форма правління, при якій монарх має всю повноту влади: законодавчої, виконавчої, судової, духовної та ін.
* Абсолютна монархія формується в результаті боротьби монарха з могутніми феодалами-васалами, в результаті позбавлення влади цих васалів і концентрації її в руках монарха, при розкладанні феодального ладу і формування централізованої держави;
* Абсолютна монархія співіснує і змагається з станово-представницькою монархією - більш обмеженою формою монархії, при якій влада короля сильна, але обмежена парламентом;
* Як правило, абсолютна монархія торжествує над станово-представницької в результаті того, що парламенти мають намір все рідше і рідше, поки їх роль не сходить нанівець;
* Для абсолютної монархії характерні такі діячі, як сірі кардинали, фаворити, придворні кліки, коротше - тимчасові виконавці. Правитель не завжди в змозі самостійно вирішувати всі справи в державі, і частину своїх обов'язків він тимчасово і неформально перекладає на людей, яким довіряє - тимчасових правителів. Ті, не маючи ніяких офіційних обов'язків і відповідальності, використовують дісталася їм владу для особистого збагачення і звеличення.
