Когда вспоминают о средних веках, то обычно представляют себе закованного в латы рыцаря, тяжелым мечом поражающего врага, каменные громады феодального замка, изнурительный труд крепостного крестьянина, унылый колокольный звон, раздающийся за монастырской стеной, и монаха, отрекшегося от мирских сует и соблазнов. Железо и камень, молитвы и кровь.Да, все это так и было. Немало в средние века нагромождалось тяжелого, темного, бесчеловечного. Но люди всегда оставались людьми. Людям хотелось, чтобы красота обитала не только в тесных храмах, но и на просторах их повседневной жизни. И чтобы выражалась она не только в холодном неподвижном камне, но и в теплых человеческих понятиях, человеческом слове, гибком и музыкальном. Понятия эти и внесло в культуру средневековья рыцарство.Рыцарство – особый привилегированный социальный слой средневекового общества. Традиционно это понятие связывают с историей стран Западной и Центральной Европы, где в период расцвета средневековья к рыцарству, по сути, относились все светские феодалы-воины. Но чаще этот термин употребляется в отношении средних и мелких феодалов в противовес знати.IX и X века были суровыми временами в жизни всех стран Западной Европы. Ни одна из них не представляла из себя сплоченного сильного целого. Франция, Германия, Италия были разбиты на тысячи, а то и на десятки тысяч мелких и крупных поместий, владельцы которых – герцоги, графы, бароны – являлись почти независимыми государями своих имений. Они творили суд и расправу над крепостным и свободным населением своих земель, распоряжаясь его жизнью и смертью, облагали его податями и налогами, собирали войска, объявляли войну и заключали мир. Крестьянам, разумеется, было не под силу нести конную службу, а потому ее несли вассалы, то есть ленники, получившие землю от своего сеньора под условием отправления военной службы. Такие вооруженные всадники, обязанные являться по требованию своего сеньора на коне в тяжелых доспехах и сопровождении некоторого количества пеших и конных воинов, набранных из зависимых людей своего поместья, носили имя рыцарей.В это время получили широкое распространение условные формы феодального землевладения, сначала пожизненные, позже наследственные. При передаче земли в феод его жалователь становился синьором (сюзереном), а получатель – вассалом последнего, что предполагало военную службу (обязательная военная служба не превышала 40 дней в году) и исполнение некоторых других повинностей в пользу сеньора. К ним относилась денежная в случае посвящения сына в рыцари, свадьбы его дочери, необходимости выкупа сеньора. попавшего в плен. Согласно обычаю, вассалы участвовали в в суде сеньора, присутствовали в его совете. Церемония оформления вассальных отношений называлась оммажем, а клятва верности сеньору – фуа. Если размеры, полученной за службу земли позволяли, новый владелец в свою очередь передавал часть ее в качестве феодов своим вассалам (субинфеодация). Так складывалась многоступенчатая система вассалитета («сюзеренитет», «феодальная иерархия», «феодальная лестница») от верховного сюзерена – до однощитных рыцарей, не имевших своих вассалов. Для континентальных стран Западной Европы правила вассальных отношений отражал принцип «вассал моего вассала не мой вассал», в то время как, например, в Англии (солсберийская присяга 1085 года) была введена прямая вассальная зависимость всех феодальных землевладельцев от короля с обязательной службой в королевском войске.Иерархия вассальных отношений повторяла иерархию земельных владений и определяла принцип формирования военного ополчения феодалов. Так, вместе с утверждением военно-ленных отношений шло формирование рыцарства как служилого военно-феодального сословия, расцвет которого приходится на XI-XIV веков. Военное дело стало его главной социальной функцией. Военная профессия давала права и привилегии, определяла особые сословные воззрения, этические нормы, традиции, культурные ценности.В военные обязанности рыцарей входило защищать честь и достоинство сюзерена, а главное – его землю от посягательств как со стороны соседних феодальных властителей в междоусобных войнах, так и войск других государств в случае внешнего нападения. В условиях междоусобицы грань между защитой собственных владений и захватом чужих земель была достаточно зыбкой, и поборник справедливости на словах нередко оказывался захватчиком на деле, не говоря уже об участия в завоевательных компаниях, организованных королевской властью, как например, многочисленные походы германских императоров в Италию, или самим папой римским, как крестовые походы.
1.2 Ордерна система елліністичної архітектури В архітектурі еллінізму, так само як і в попередній грецькій архітектурі, панує ордерна система: Пристосований до нових містобудівних задач і до нових видів споруджень грецький ордер втрачає в епоху еллінізму строгість форм. Доричний і іонічний ордери відтепер не тільки вільніше сполучаються один з одним (наприклад, двох'ярусна колонада — унизу дорична, вгорі іонічна в перистилі храму Афіни в Пергамі), але і змішуються у своїх елементах, наприклад іонічна колоннада з доричним чи антаблементом триглифний фриз із зубчиками . Коринфський «ордер» не одержує ще широкого розповсюдження в якості самостійної архітектурної системи і застосовується головним чином чи у інтер'єрі чи в архітектурі «малих форм». Виключення представляє єдине велике спорудження— Олімпейон в Афінах ; добудоване вже в епоху панування римлян. У коринфську капітель часто вводяться елементи східних стилів: наприклад єгипетського у Вежі Вєтров у Афінах чи перського в так називаному портику Биків на острові Делосе; у композицію коринфських капітелей пропилеї в Елевсині були введені зображення крилатих грифонів з тулубом лева. Проникання цих елементів у класичну систему грецького ордера свідчить про зворотний вплив східного мистецтва на грецьке. Характерним нововведенням в обробці ордера було широко розповсюджене часткове каннеліровання колони тільки в її верхній частині (близько 2/3 висоти).(5,156) Широке і різноманітне застосування одержують перистилі, тобто криті колонади, що оточують архітектурно організований відкритий простір, будь то площа дворик чи двір житлового будинку. Перистильні композиції стають характерною рисою елліністичного міста, його ансамблів і житлових будинків. Зміна смаків і застосування ордерів у перистильних композиціях відбилося на домірності його частин. Колони одержують велику стрункість не тільки в перистильних, але й у периптеральних композиціях (у перистилях відношення діаметра доричної колони до її висоти стає менше 1/7, у періптерах доходить до 1/7, в іонічних колонах — до 1/10). Стрункість і легкість колон поєднуються зі значним розширенням інтерколумнієм до 4D в перистильних композиціях і до 3,5 D в периптеральних. Висота капітелей і антаблемента в ордерах також значно зменшується. Деталі ордерів, особливо в перистилях, відрізняються граціозністю і витонченістю архітектурного пророблення, складністю контуру обломів, тонкістю профілювання й орнаментальних порізок, близької за своїм характером до пророблення деталей інтер'єра. Обробка квадровой стіни за до членування її ордером пілястр чи напівколон одержує в елліністичний період майже таке ж широке поширення, як і перистиль.(7,45) У відношенні матеріалів і конструкцій елліністичне будівництво мало чим відрізняється від будівництва попередньої епохи, якщо не вважати удосконалення транспортних і вантажопідйомних механізмів і більш широкого застосування різноманітних лицювальних матеріалів. Відомі також одиничні приклади клинчатих арок і циліндричних зводів. У прямому зв'язку з будівництвом багатих житлових будинків, палаців і вілл знаходиться розвиток садово-паркового і прикладного мистецтв — декоративної скульптури, різьблення на дорогоцінних і напівкоштовних каменях, металлопластинки, теракотових статуеток, посуду і меблів. Особливо славилася своїми великими і чудовими парковими ансамблями, розташований в центрі міста, Олександрія Єгипетська (Мусейон і гай Дикастеріона) і Антіохія в Передній Азії з її відомим усьому грецькому світу парком Дафни, що досягав 80 стадій в окружності (близько 15 км). Парки елліністичних міст прикрашалися фонтанами, басейнами, декоративною скульптурою, гротами, портиками, альтанками і т.п.
