Земля́ и во́ля» — тайная революционная народническая организация 1870-х гг., основана в Санкт-Петербурге в 1876 году. Название с 1878 года. Организаторы: М. А. Натансон, А. Д. Михайлов, А. Д. Оболешев, Г. В. Плеханов и др. Руководящий орган — «Администрация»; состав: группа «деревенщиков», «рабочая группа», «дезорганизаторская группа»; филиалы: Киев, Одесса, Харьков и др. Программа: крестьянская революция, национализация земли, замена государства федерацией общин. Деятельность: поселения в «народе», революционная пропаганда среди рабочих и интеллигенции. Издавала газету «Земля и воля». Разногласия между сторонниками и противниками политической борьбы привели к расколу (1879) на «Народную волю» и «Черный передел».
СвернутьСодержание
Відповідь:
ІІ та IV Думи
З червня 1907 р. Микола II видав новий виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і представникам буржуазії. У III і IV Думах офіційно українських фракцій не було. Причиною цього став антидемократичний виборчий закон, прийнятий урядом П. Столипіна, репресивна політика центральної та місцевої адміністрації щодо всіх демократичних, національних партій, тиск на виборців під час голосування. Серед депутатського корпусу 29 депутатів чітко позиціонували себе як захисники національних інтересів України. Однак такої кількості виявилося замало для створення у Державній Думі самостійної української фракції.
Однак, існувала неформальна група українських депутатів. А на засіданнях III і IV Дум обговорювалися питання про українську мову і виділення Холмщини в окрему російську губернію. В III Думу за підписом 37 депутатів було подано законопроект про запровадження української мови у початковій школі паралельно з російською, видання підручників та книжок з урахуванням українських умов, використання української мови в сільських судах. Проте він не був прийнятий. У лютому 1914 р. у доповіді міністру внутрішніх справ полтавський губернатор Багговут рекомендував залучати в українських губерніях на посади вчителів, інспекторів, ректорів, священиків тільки великоросів; звільняти з посади усякого вчителя, який виявляє прихильність до українського; субсидувати газети в Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі для боротьби проти українців; викорінювати використання назв «Україна», «український», доводити, що «Україна» — це окраїна держави в минулі часи тощо.
Для посилення антипольської та антиукраїнської політики III Дума прийняла закон про виділення Холмщини. Ним передбачалось територію з українським населенням відокремити в губернію. На думку авторів проекту, цей крок підривав польський вплив і полегшував асиміляторську політику російського уряду щодо українців.
В Четвертій Думі існувала група українських депутатів, одним з лобістів якої був Михайло Родзянко. На захист українців виступили представники різних політичних сил, зокрема конституційний демократ П. Милюков, трудовик В. Дзюбинський, соціал-демократ Г. Петровський. Було порушене питання про автономію України, яке здобуло підтримку з боку відомих політичних діячів, депутатів О. Керенського, П. Милюкова, Г. Петровського, А. Шингарьова. Професор С. Іванов вимагав заснування українознавчих кафедр в університетах, а єпископ Никон — введення української мови у школах.
1. Проведение самостоятельной политики, нежелание быть марионеткой в руках Боярской думы.
2. Падение популярности в низах столичного общества, поскольку он пренебрежительно относился к русским обычаям, окружил себя поляками, не учитывая настороженного отношения русских к иноверцам и заносчивости «латинян» .
3. Неисполнимость обещаний, которые он раздавал, стремясь к трону.
4. Чуждость политической программы Лжедмитрия I сознанию боярской элиты и других слоев общества.