Оптимістичний погляд, який поділяють політики, аналітики та широка громадськість, вперше був сформульований з точки зору теорії переходу: вважалося, що центрально-східноєвропейські суспільства, йдучи «нормальним шляхом історії», знайдуть шлях до ліберальної демократії та капіталізму.
Спрямованість на створення формальних демократичних інститутів, як правило, витісняє з аналізу зростання неформальних інститутів влади та поширення неліберальних симпатій. Цей погляд призвів до того, що Білорусь, наприклад, в західних академічних колах описується як "остання диктатура", тоді як реалістичніше може вважатися першим авторитарним режимом, встановленим після падіння комунізму.
Титульне питання можна розглянути через різноманітність центрально-східноєвропейських режимів з меценатним середовищем. Ця диференціація ґрунтується на тому, наскільки меценатська політика досягла успіху в інституціоналізації та наскільки сильно її підтримують місцеві еліти та населення. У країнах ЦСЄ існує політична система, сформована навколо мецената, - консервативна неліберальна демократія. В Угорщині, Латвії, Литві та Польщі неформальні структури конкурують з формальними. Останні були розроблені протягом останніх тридцяти років під наглядом Заходу, але вони не встигли досягти місцевих коренів. Дедалі більше демократія в таких країнах означає верховенство більшості, а не верховенство права. Визрівання етнократичного популізму та його поступовий підрив демократичних досягнень особливо очевидно в Угорщині та Польщі.
Тим не менше, ця картина не така вже похмура: кілька країн регіону зірвали тенденцію до авторитаризму та продовжували альтернативні шляхи розвитку. Румунія, Естонія та Північна Македонія показали деякі покращення в просуванні верховенства закону та належного врядування в останні роки. Цілком ймовірно, що коли неформальні установи вичерпають свої ресурси, регіон приступить до нового циклу розвитку. У такому сценарії повернення до ліберальної програми та перезавантаження політичних систем сильно залежатиме від досвіду останніх країн на сході Європи.
ответ:
после революций 1848—49 промышленный переворот, начавшийся в в 60-х годах 18 века, во франции в конце 18 века, в сша во 2-м десятилетии 19 века, распространился в полном объёме на такие страны, как германия и австрия. росла численность пролетариата, концентрировавшегося в крупнейших промышленных центрах. за кризисом 1857 последовала активизация и политических выступлений рабочего класса, сменившая период временного послереволюционного упадка; забастовка лондонских строителей в 1859, поддержанная рабочими франции, швейцарии и некоторых других стран; выступление и французских рабочих против вмешательства великобритании в гражданскую войну в сша (1861—65), а также в защиту национально-освободительной борьбы польского народа. однако рабочий класс не имел своего революционного центра, организующего и объединяющего рабочих, распространяющего среди них теорию научного коммунизма. таким центром стал под руководством маркса и энгельса основанный в 1864 интернационал 1-й (международное товарищество рабочих), который поддерживал не только выступления рабочих и их профессиональные объединения (первые профессиональные союзы возникли в великобритании, франции, сша в конце 18 века), но и все крупнейшие прогрессивные демократические движения (например, борьбу за расширение избирательных прав в великобритании, национально-освободительные движения в ирландии и польше), неустанно вёл борьбу против разжигавшихся эксплуататорскими классами грабительских войн, против гонки вооружений, выступая в то же время за справедливые национально-освободительные войны и вооружённую борьбу против строя, основанного на эксплуатации человека человеком.
объяснение:
Нижегородцам была адресована последняя грамота патриарха Гермогена, призывавшего православный народ не покоряться иноземцам. После чтения этой грамоты, на площади у одного из нижегородских кремлевских храмов, выступал перед толпами народа один из видных горожан - земский староста Кузьма Минин. Он призывал сограждан постоять за православную веру и свое Отечество, не пощадить имения своего и собрать средства на создание нового ополчения. Призыв Кузьмы Минина нашел отклик в сердцах нижегородцев. Начали собирать казну, жертвуя, кто что имел - деньги, драгоценные вещи, оклады с икон. На эти средства удалось собрать новое войско, возглавить которое нижегородцы пригласили князя Дмитрия Михайловича Пожарского, находившегося в то время в своем имении неподалеку от города. Весной 1612 года второе земское ополчение, возглавляемое Д. Пожарским и К. Мининым, выступило из Нижнего Новгорода освобождать родную землю от врагов
4 ноября, в России будет отмечаться новый праздник - День народного единства