В державному устрої Спарти привілейованестан – спартіати – складали так звану «общину рівних». Це був пережиток військової демократії, характерний для перехідного періоду від родового суспільства до класового. Але «община рівних» в умовах спартанського рабовласницької держави виявилася воєнізованим об’єднанням панівного класу (стану спартиатов) для придушення ілотів і періеки.
Спартанці займалися військовою справою. Тільки воно вважалося гідним заняттям спартиата. Для того щоб вирощувати сильних і міцних воїнів, суспільний лад Спарти культивував спеціальну систему виховання.
Кожного новонародженого несли в вища державна установа Спарти – герусию, т. Е. Рада старійшин, після чого в спеціальній комісії вирішували, чи залишити дитину жити або вбити його. Якщо дитина народжувалася слабким і хворобливим, його скидали зі скелі. Здорового і сильного дитини спартанці залишали в живих, і він виховувався у матері до семи років. Потім він йшов у суспільну школу, де проводив час до повноліття, т. Е. До 18 років. У школі жили і вчилися. Режим спартанської школи був дуже суворим. Хлопчики спали на твердій циновці без подушки, ховалися легкою ковдрою. Єдиною їхньою одягом був плащ (гіматій). Ходили хлопці-спартанці босоніж взимку і влітку і з непокритою головою. Вони повинні були переносити однаково добре як спеку, так і холод.
Для того щоб виховати в хлопчиках витривалість, спартанське держава привчала їх до голоду і жадобі. Були дні, коли їх не поїли. Привчали їх і до перенесення фізичного болю. З цією метою при переході з молодшої вікової групи в старшу юних спартиатов сікли в урочистій обстановці. Це відбувалося біля храму Артеміди. Керувала обрядом жриця, що тримала в руках маленьку статуетку Артеміди. Коли жриця піднімала статуетку вгору, удари різок слабшали, коли опускала вниз, удари ставали сильнішими. При цьому жоден спартанський хлопчик не повинен був ні кричати, ні стогнати, так як це вважалося ганьбою.
У школі хлопчики займалися фізичними вправами і військовою справою. Метою такого прийнятого в суспільному ладі Спарти виховання було виростити сильного, загартованого воїна. Юнаки-спартанці вчилися читати, писати, рахувати, співати і танцювати, читати вірші на патріотичну тему. Займатися філософією і красномовством не дозволялося. Спартанські хлопчики привчалися говорити якомога коротше – «лаконічно» (від назви країни – Лаконія). Прикладом такого лаконізму можуть служити слова матері, що проводжала сина на війну. Вона дала йому щит і сказала: «З ним або на ньому».
У Спарті, єдиній державі Греції, зверталося велику увагу на виховання жінок, які користувалися загальною повагою. Спартанці вважали, що здорові діти можуть бути тільки у здорової матері. Тому дівчатка не займалися домашнім господарством. Це все робили ілоткі. Спартіаткі ж з дитинства займалися гімнастикою і спортом, вони вміли читати, писати, рахувати, як і хлопчики. У Спарті влаштовувалися змагання з гімнастики та легкої атлетики. Спочатку виступали юнаки, потім – дівчата. Збереглася статуя спартанської дівчини – переможниці в бігу.
Коли спартанці досягали повноліття, вони одружувалися, створювали сім’ю, але згідно вимоги спартанського суспільного ладу вся їх подальша життя носила чисто військовий характер. Цілий день з ранку до вечора вони перебували у військовому загоні з тими ж товаришами, з якими вчилися в школі. Вони разом займалися військовими вправами і разом їли. Вони обідали з військових підрозділах. Ці спільні обіди називалися в Спарті фидитії, греки інших міст називали їх сіссітіях.
Члени фидитії становили головну осередок спартанського суспільства – «общину рівних» – і володіли всіма політичними правами. Для того щоб бути членом фидитії, треба було вносити певний натуральний внесок на загальні обіди. Якщо спартіат збіднів і не міг зробити цього внеску, він вибував з фидитії і тим самим з «громади рівних». Він втрачав політичні права.
Вся спрямованість як спартанського державного виховання, так і подальшої суспільному житті спартіатов мала на меті зміцнення військової могутності країни. Спартіат насамперед повинен був бути воїном. І це була необхідність, викликана не близькістю зовнішнього ворога, а постійною спільним життям з пригніченим, вороже налаштованим населенням – ілотами.
Расширение торговли, начинает складываться единый мировой рынок, устанавливались связи с разными странами и континентами. Почему европейцев манили новые земли? Причины: 1. Появление "лишних" людей в Европе (обнищавшие дворяне, ремесленники, согнанные с земель крестьяне (вспомним "огораживание" в Англии), которые искали лучшей доли, источники дохода и т.п.; 2. Необходимость поиска нового сырья для развивающегося производства (то есть вывозили сырьё); 3. Необходимость накопления капитала для развития производства (то есть вывозили драгоценности); 4. Необходимость дешёвой рабочей силы для производства (вывозили рабов). Можно, конечно, ещё сказать о науке, которая развивалась. Учёные расширяли рамки своих интересов, стремились изучить новые земли. I Причины: 1) В 15 в. Европа оказалась отрезанной от товаров, прибывавших с Востока из-за Османских завреваний 2) Стремление получить золото, как отдельных мореплавателей, так и глава государств 3) Стремление найти новые пути в Индию 4) Поиск новых рынков сбыта продукции II Сословия: Купечество и мелкое дворянство III Цели: Купечество - новые рынки Мелкое дворянство - новые земли IV Последствия: 1. Изменение представлений о мире и людях 2. Новые открытия дали толчок в развитии наук: географии, истории, астрономии. 3. Расширение торговли, начинает складываться единый мировой рынок, устанавливались связи с разными странами и континентами. 4. Географические открытия положили начало созданию первых колониальных империй (Португалией, Испанией, Голландией, Англией, Францией). 5. Развитие работорговли. Освоение новых владений требовало большого числа рабочих рук. Поэтому уже с начала XVI в. начинается ввоз чернокожих рабов из Африки в испанские и португальские колонии в Америке. Работорговля процветала вплоть до середины XIX в 6. Изменилась повседневная пища европейцев (картофель, томаты, фасоль, чай, кофе, шоколад). политич последствия -1) усиление власти монарха, 2)расцвет бюрократии, 3)попрание прав и свобод всех слоев населения, в первую очередь бедной части. Экономические посл. - 4)развитие торговли, 5)в Англии - развитие предпринимательства. Португалия – страна великих мореплавателей и первооткрывателей – в XV веке превратилась в крупнейшую мировую морскую державу.Великую историю Португалии создавали великие, сильные и бесстрашные мореплаватели. Маленькая страна смогла открыть Европе всю величину и разнообразие нашего мира. За три столетия, которые с момента возникновения независимого государства в 1095 г., Португалия смогла отстоять свой суверенитет и воспитать людей с особым характером – они были готовы отправиться на корабле в неизведанные места в поисках новых берегов и сказочных богатств. Так как в то время маленькая Португалия граничила лишь с огромной Испанией, то у нее не было других вариантов расширения своей территории, кроме морской экспансии.
Идеологом и основателем этой экспансии считают португальского инфанта Генриха Мореплавателя (1394 – 1460 гг.). Именно он был организатором многих морских экспедиций, основателем школы навигации и обсерватории, где лучшие математики и картографы того времени обучали будущих мореплавателей. Экспедициями, организованными Генрихом Мореплавателем, были открыты некоторые острова возле западного побережья Африки (например, остров Мадейра), острова Зеленого Мыса, Азорские острова, обогнув мыс Бохадор и мыс Кабо-Бланко, исследовали устья рек Гамбия и Сенегал. Во время путешествий были составлены карты, которые считались государственной тайной и были предметом особого хранения.
При Мануэле I Счастливом началась эпоха Великих географических открытий (1469-1521 гг.). Колониальные амбиции Португалии были наиболее успешными именно в этот период – знаменитым мореплавателем Васко да Гамой, обогнувшим Африку, был открыт путь в Индию (в 1498 г.) и присоединены к Португалии Молуккские острова.
Хан Тауке (1680-1715 гг. ) После смерти Жангира ханская власть перешла к его сыну Тауке, правившем в 1680-1715 гг - Тауке стремился покончить с раздробленностью страны, создать сильное централизованное государство. Он проводил реформ) , направленную на укрепление ханской власти. В целях укрепления своей власти он стал опираться на биев, чем ослабил роль султанов. Он придавал особое значение поднятию авторитета ханского совета и совета биев. Судебной властью были облечены только хан и бии. В совете при хане решающий голос принадлежал биям. Бии повсеместно превратились в исполнительную власть. При поддержке биев хан Тауке вел борьбу со степной аристократией. Хан Тауке превратил совет биев в важнейший орган управления с совещательными функциями, были значительно расширены права биев в судебном производстве. Вскоре совет биев стал постоянным учреждением при хане, в задачи которого входило решение важнейших вопросов внешней и внутренней политики ханства. Решения совета биев имели обязательную силу, даже хан не мог их отменить. Ханская власть Тауке укрепилась в Присырдарье и столицей государства стал Туркестан. Все спорные вопросы между родами и племенами решались на совете биев. Хан Тауке сумел объединить под своей властью все три жуза. Ему удалось присоединить значительную часть родов кыргызов и каракалпаков, которыми он правил через их биев. Внешняя политика Тауке была направлена на создание союза казахов, кьгргызов и каракалпаков перед лицом джунгарской агрессии. Тауке особое внимание уделял укреплению государства Для этого при участии наиболее влиятельных биев трех жузов: Толе би (Старший жуз) , Казыбек би (Средний жуз) и Айтеке би (Младший жуз) был разработан свод законов «Жеты-Жаргы» . В его основу были положены сформировавшиеся при прежних ханах правовые нормьг «Касым ханнын каска жолы» («Проторенный путь хана Касыма» ) и «Есим ханнын ескi жолы» («Исконный путь хана Есима») . К пяти главам из сюда законов хана Касыма дополнительно были прибавлены еще две главы. Этот свод законов в научно-исторической литературе именуется «Законы хана Тауке» . Это свод обычного права казахского народа «Жеты-Жаргы» значительно ослабило распри между родами, усилило ханскую власть.
В державному устрої Спарти привілейованестан – спартіати – складали так звану «общину рівних». Це був пережиток військової демократії, характерний для перехідного періоду від родового суспільства до класового. Але «община рівних» в умовах спартанського рабовласницької держави виявилася воєнізованим об’єднанням панівного класу (стану спартиатов) для придушення ілотів і періеки.
Спартанці займалися військовою справою. Тільки воно вважалося гідним заняттям спартиата. Для того щоб вирощувати сильних і міцних воїнів, суспільний лад Спарти культивував спеціальну систему виховання.
Кожного новонародженого несли в вища державна установа Спарти – герусию, т. Е. Рада старійшин, після чого в спеціальній комісії вирішували, чи залишити дитину жити або вбити його. Якщо дитина народжувалася слабким і хворобливим, його скидали зі скелі. Здорового і сильного дитини спартанці залишали в живих, і він виховувався у матері до семи років. Потім він йшов у суспільну школу, де проводив час до повноліття, т. Е. До 18 років. У школі жили і вчилися. Режим спартанської школи був дуже суворим. Хлопчики спали на твердій циновці без подушки, ховалися легкою ковдрою. Єдиною їхньою одягом був плащ (гіматій). Ходили хлопці-спартанці босоніж взимку і влітку і з непокритою головою. Вони повинні були переносити однаково добре як спеку, так і холод.
Для того щоб виховати в хлопчиках витривалість, спартанське держава привчала їх до голоду і жадобі. Були дні, коли їх не поїли. Привчали їх і до перенесення фізичного болю. З цією метою при переході з молодшої вікової групи в старшу юних спартиатов сікли в урочистій обстановці. Це відбувалося біля храму Артеміди. Керувала обрядом жриця, що тримала в руках маленьку статуетку Артеміди. Коли жриця піднімала статуетку вгору, удари різок слабшали, коли опускала вниз, удари ставали сильнішими. При цьому жоден спартанський хлопчик не повинен був ні кричати, ні стогнати, так як це вважалося ганьбою.
У школі хлопчики займалися фізичними вправами і військовою справою. Метою такого прийнятого в суспільному ладі Спарти виховання було виростити сильного, загартованого воїна. Юнаки-спартанці вчилися читати, писати, рахувати, співати і танцювати, читати вірші на патріотичну тему. Займатися філософією і красномовством не дозволялося. Спартанські хлопчики привчалися говорити якомога коротше – «лаконічно» (від назви країни – Лаконія). Прикладом такого лаконізму можуть служити слова матері, що проводжала сина на війну. Вона дала йому щит і сказала: «З ним або на ньому».
У Спарті, єдиній державі Греції, зверталося велику увагу на виховання жінок, які користувалися загальною повагою. Спартанці вважали, що здорові діти можуть бути тільки у здорової матері. Тому дівчатка не займалися домашнім господарством. Це все робили ілоткі. Спартіаткі ж з дитинства займалися гімнастикою і спортом, вони вміли читати, писати, рахувати, як і хлопчики. У Спарті влаштовувалися змагання з гімнастики та легкої атлетики. Спочатку виступали юнаки, потім – дівчата. Збереглася статуя спартанської дівчини – переможниці в бігу.
Коли спартанці досягали повноліття, вони одружувалися, створювали сім’ю, але згідно вимоги спартанського суспільного ладу вся їх подальша життя носила чисто військовий характер. Цілий день з ранку до вечора вони перебували у військовому загоні з тими ж товаришами, з якими вчилися в школі. Вони разом займалися військовими вправами і разом їли. Вони обідали з військових підрозділах. Ці спільні обіди називалися в Спарті фидитії, греки інших міст називали їх сіссітіях.
Члени фидитії становили головну осередок спартанського суспільства – «общину рівних» – і володіли всіма політичними правами. Для того щоб бути членом фидитії, треба було вносити певний натуральний внесок на загальні обіди. Якщо спартіат збіднів і не міг зробити цього внеску, він вибував з фидитії і тим самим з «громади рівних». Він втрачав політичні права.
Вся спрямованість як спартанського державного виховання, так і подальшої суспільному житті спартіатов мала на меті зміцнення військової могутності країни. Спартіат насамперед повинен був бути воїном. І це була необхідність, викликана не близькістю зовнішнього ворога, а постійною спільним життям з пригніченим, вороже налаштованим населенням – ілотами.