Після тривалої міжусобної боротьби на Київський стіл сідає Ярослав (1019—1054 pp.), прозваний Мудрим, який єдиновладне правив 18 років. Великою мірою він упроваджував усе краще, чого досяг Володимир: розширював кордони держави, зміцнював економічні й дипломатичні зв'язки із західноєвропейськими володарями. Зокрема, він пошлюбив своїх дітей з багатьма королівськими дворами — Польщі, Німеччини, Саксонії, Франції, Скандинавії, Норвегії, Швеції. Про це розповідають скандинавські саги, німецькі хроніки та інші історичні джерела.
Скрізь, куди приходили дочки Ярослава, вони несли із собою багатий посаг, міцні моральні засади та високий рівень культури. Історичні хроніки розповідають про шлюб Анни Ярославни з королем Франції Генріхом І. Ще за життя чоловіка вона стала співправительницею Франції. Це підтверджують багато актів погоджувальними записами: "За згодою дружини моєї..." або "...у присутності королеви Анни". Після смерті Генріха І Анна була регентшею і досить успішно управляла королівством. Із собою вона привезла слов'янське Євангеліє, на якому присягали всі наступні правителі під час коронування. На терени Франції Анна принесла найвищі досягнення культури України-Русі і гідно їх продовжила.
За Ярослава засновуються монастирі Св. Юрія та Св. Ірини, започатковується чернецтво в Печерах за селом Берестовим, де невдовзі побудований Печерський монастир — майбутній осередок культури. Серед ченців було багато освічених людей, які навчали грамоти, малювання, мозаїчної справи, переписування книжок, співу. У той час на Русі вже існували нотний спів і нотне (крюкове) письмо.
Ярослав організував світську школу, де близько 300 дітей навчалися грамоти та іноземних мов. При Святій Софії працювали переписувачі та перекладачі книжок, про що літописець говорить: Ярослав "многи книги списав, положив церкви Святой Софии", зібрав першу в Україні бібліотеку.
Ярослав зібрав навколо себе освічених людей — Никона, Нестора-літописця, митрополита Іларіона та ін. Було укладено перший літописний звід, розвивалися писемність та оригінальна література, сформувались елітні та інтелектуальні династії, наприклад Свенельд, його син Малк-Мстиша, внук Добриня, правнук Костянтин, посадник Новгорода, його син Остромир, для якого переписано відоме Євангеліє, син Остромира воєвода Вишата, син його Ян, діяч часів синів Ярослава — 7 поколінь.
Зібрані Ярославом висококультурні люди, за твердженням М. Грушевського, були першою академією наук України-Русі. Вони уклали "Руську Правду", літописи, літературні зводи, які й сьогодні мають велику цінність.
Ярослав був визначним будівничим. За його правління розпочалося кам'яне будівництво, зокрема Софії Київської. Київ істотно розширився, обнесений валами, що були складними інженерними спорудами; при цьому було зведено чотири в'їзні брами: Лядську, Жидівську, Угорську та Золоту (пізніше Золоті ворота). Активно розвивалося цивільне будівництво: зводилися дво- і триповерхові будинки з балконами та галереями. На Подолі розміщувалися торговий центр, пристань і 8 ринків.
Доба Ярослава відома також великим піднесенням мистецтва. Храм Софії був своєрідним музеєм, однією з найкращих пам'яток Європи XI ст. Впливи романського, вірменського та візантійського мистецтв злилися в один потік, який дав ту неповторну єдність і своєрідність, чим і нині пишається український народ. Зведення як храмів, так і світських споруд завдяки старанням Ярослава поширилося в усій Україні.
Авторство поэмы приписывается легендарному мудрецу Кришне-Двайпаяне Вьясе (современнику и близкому родственнику героев «Махабхараты», на санскрите его имя означает «тот, кто упорядочивает»).
Текст «Махабхараты» складывался постепенно, по официальным данным — примерно с IV в. до н. э. по IV в. н. э. Но уже задолго до этого, возможно, со второй половины II тысячелетия до н.э., эпос бытовал во многих устных вариантах. Своим названием он обязан Бхарате — роначальнику Лунной династии царского рода Бхаратов. В древности Индия называлась Бхаратваршей (Страна Бхаратов), в наше время ее официальное название на языке хинди — Бхарат.
Сюжет «Махабхараты» — история рождения, воспитания и соперничества двух ветвей царского рода Бхаратов: Кауравов, ста сыновей царя Дхритараштры, старшим среди которых был Дурьодхана, и Пандавов — пяти их двоюродных братьев во главе с Юдхиштхирой. Кауравы воплощают в эпосе темное начало. Пандавы — светлое, божественное. Основную нить сюжета составляет соперничество двоюродных братьев за царство и столицу — город Хастинапуру, царем которой становится старший из Пандавов мудрый и благородный Юдхиштхира.
Зависть и злоба Кауравов преследуют Пандавов всю жизнь, но с момента помазания на царство Юдхиштхиры достигают предела. Согласно традиции, каждый из присутствующих на церемонии помазания может вызвать будущего повелителя на поединок; отказ невозможен, он расценивается как проявление слабости. Кауравы, зная, что Юдхиштхира плохой игрок в кости, вызывают его на поединок, и он проигрывает имущество, цар-ство, братьев, жену и самого себя. По требованию деда Кауравов и Пандавов, мудрого Бхишмы, проигранное возвращается Юдхиштхире, но его вторично вызывают на игру, и он опять проигрывает все. В результате на совете рода было решено: Пандавы и их жена Драупади отправляются в изгнание на 13 лет. Царство им будет возвращено при условии, что последний, 13-й год они проживут никем не узнанными. Пандавы выполнили обет, но вероломные Кауравы отказались соблюдать условия договора, и с этого момента братья начинают готовиться к войне. Армии Пандавов и Кауравов встречаются на поле Куру и сражаются 18 дней. Погибают почти все, лишь Пандавы-победители остаются в живых. Юдхиштхира воцаряется в столице отвоеванного царства, где долго и счастливо правит подданными.
самой знаменитой и прославленной является та часть «Махабхараты», которая называется «Бхагавадгита», или «Гита» (санскр. «Песнь Господня», эпизод 6-ой книги). Это своеобразный трактат о природе Дхармы (санскр. «религиозный закон», «вера», «мораль», «нравоучение»), познании души и пути Бхагавадгита» рассказывает о кульминационном моменте эпоса, когда противоборство враждебных кланов достигает наивысшего напряжения. Пандавы и Кауравы после долгих лет соперничества, ненависти и обид приводят огромные армии на поле сражения, выстраивают их в боевом порядке и, перед тем как броситься в битву, замолкают и смотрят друг другу в лицо. «Бхагавадгита» начинается обращением предводителя армии Пандавов, воина и полководца Арджуны, к своему божественному учителю Кришне: «...Я во что лучше, скажи это ясно; я твой ученик, наставь меня, к тебе припадаю». И сама «Бхагавадгита» является наставлением, которое бог Кришна дает своему ученику Арджуне.1
В «Бхагавадгите» отражены важнейшие для индийской культуры идеи: о знании как откровении; о карме — перерождении живых существ в зависимости от содеянного в данном рождении; о йоге как соединении души человека с мировой душой и освобождении в результате этого соединения от вечных перерождений; о равновесии мысли, не знающей злых и добрых деяний; о бесстрастном выполнении долга своей варны, своей касты, своего рода, своей семьи.
"Ты несешь внутри себя высочайшего друга, которого ты знаешь. Ибо Бог обитает внутри каждого человека, но немногие умеют найти Его. Человек, который приносит в жертву свои желания и свои действия Единому, Тому из Которого истекают начала всех вещей и Которым создана вселенная, достигает такой жертвой совершенства, ибо тот, кто находит в самом себе свое счастье, свою радость и в себе же несет свой свет, тот человек в единении с Богом. Познай же: душа, которая нашла Бога, освобождается от рождения и смерти, от старости и страдания и пьет воды бессмертия«.2