Епоха палацових переворотів — проміжок часу в політичному житті Російської імперії XVIII століття, коли перехід вищої державної влади відбувався шляхом здійснення гвардійцями або придворними палацових переворотів.
Цьому явищу сприяла відсутність чітких правил престолонаслідування та безупинна боротьба придворних угрупувань. В умовах абсолютної монархії палацовий переворот виявлявся єдиним дієвим засобом
Автор терміна В. О. Ключевський датує епоху палацових переворотів періодом від смерті Петра I у 1725 році до вступу на престол Катерини II у 1762 році.
Объяснение:
Політика Ю. Хмельницького (1659— 1663 pp.). Розкол України на Правобережну та Лівобережну.
У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Юрія Хмельницького, сподіваючись, що він продовжить справу свого батька.
У жовтні 1659 р. у Переяславі між гетьманом і російським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежувалася влада гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська митрополія підпорядковувалася московському патріарху.
Переяславські статті, укладені під тиском Москви і промосковської лівобережної старшини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення політикою російського уряду висловлював і молодий гетьман.
